Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії

На превеликий подив, більше половини сайтів, до яких ми звернулися, менше ніж за добу погодилося допомогти нам із обкаткою сервісу. Люди заходили, бачили там рекламні банери, і звістка про наш ЬіпкЕхсНа^е розліталася далі. Вже до кінця тижня ми знали: наш проект, виникнувши лише тому, що дехто нудився, має всі дані перерости в щось більше. І ми вирішили всю енергію спрямувати на розвиток ЬіпкЕхсНа^е в успішний бізнес-проект.

Наступних п’ять місяців ми працювали як бджілки. Щодня дедалі більше і більше сайтів підписувалося на отримання нашого сервісу. Ми ще не надто переймались тим, як заробляти гроші. Всі свої зусилля кинули на збільшення мережі LіпкЕхсhаngе. Ми кайфували від того, що нам вдається щось створювати і оте щось дуже стрімко росте, та й люди, схоже, належно оцінили наше дітище.

Ми з Санджєєм працювали цілодобово, витрачаючи половину свого часу на складання комп’ютерних програм, а другу половину — відповідаючи по електронній пошті користувачам нашого сервісу. І з фанатичною сумлінністю старались якнайшвидше відповісти на кожне електронне послання. Зазвичай вкладалися в десять хвилин, і люди дуже дивувалися з такої спритності.

В якийсь момент потік листів став перевищувати наші фізичні можливості, й на допомогу нам прийшов один приятель, який жив за містом, але частенько заїжджав до нас у гості. Він так з нами і залишився.

Для всіх нас це була незрівнянна, весела, чарівна, химерна пора! Ми знали, що йдемо до чогось видатного, але й гадки не мали, що саме це буде. Всі дні змішалися і стали невіддільні один від одного. Ми навіть не могли сказати, який сьогодні день тижня.

Якось у серпні 1996 року до нас зателефонував чоловік на ім’я Ленні. Він дзвонив із Нью-Йорка і сказав, що хоче купити рекламу в нашій мережі, а також обговорити можливість купівлі-продажу всієї компанії LinkExchange. Я і Санджей домовилися, що повечеряємо з ним у Сан-Франциско наприкінці тижня.

Ми зустрілися в одному з ресторанів Tony Romas[13] що славляться широким вибором смажених реберець. Ленні назвався Біґфутом (Bigfoot), як з’ясувалося згодом, це було не лише його прізвисько, а й назва його компанії. Він замовив собі «Калуа»[14], я замовив те саме. Що ж до Санджея, то він мав зуб на цей напій. Стосунки між ними зіпсувалися ще тієї ночі, що наші сусіди по кімнаті навічно охрестили її Ніччю «Калуа», бо дехто перебрав цього напою (а потім довго не міг вийти з туалету, бо йому, бачте, було зле).

Ленні сказав, що має до нас пропозицію: мільйон доларів готівкою і акціями за продаж LinkExchange його компанії. Одним із пунктів цієї угоди було, щоб ми, на його прохання, перебралися до Нью-Йорка і почали працювати на Bigfoot. Ми з Санджеєм здивовано перезирну-лися: що для нього, що для мене це було як сніг на голову. Наш проект LinkExchange народився якихось п’ять місяців тому, а ми вже могли продати його за мільйон. Цей поворот міг круто змінити наше життя. Ленні ж ми відповіли, що хочемо кілька днів подумати, хоча єдине, що крутилося у мене в голові — короткий вигук ««Вау!».