Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник
- Автор: Жадан Сергей Викторович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-7841-0, 978-966-14-7927-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник». Краткое содержание книги:
Політика куплена, газети й радіо куплені, тіві – ти сам знаєш всю правду про тіві! Мао мертвий, Фідель мертвий, не давай себе найобувати! Мережа контролюється, вибори куплені, демократія мертва, парламент куплений, президент куплений – у тебе немає президента! Праві куплені – у країні немає нормальних правих! Петиції проплачені, губернатор куплений, твій кандидат куплений – ти знаєш, кому продався твій кандидат?! Профспілки куплені, усі профспілки куплені, давно й повністю, усі-усі лідери профспілок давно куплені або мертві! Національного відродження не буває! Їм просто хочеться тебе повісити! Їм обов’язково потрібно тебе повісити! Підвісити тебе за ноги на ліхтарі під оперним! Намотати тобі петлю на шиї й вибити з-під ніг старий конторський стілець! Так, щоб усі бачили! Щоб ніхто не міг оминути твою беззахисну тушу! Щоб усі спостерігали, як тебе мотає свіжим серпневим вітром! Вони тільки про це й думають, суки! Суки! Вони думають про тебе! Вони тільки про тебе й думають! Не думай про політику! У газетах – суки! На радіо – суки! На телебаченні – суки! Мао – сука, Фідель, блядь, сука! У Мережі одні суки й підари! На виборах – суки! Демократія ссучилася. Парламент ссучився! Президент – сука, це не твій президент! Праві, губернатор, кандидат – сууууууууки!!! Які петиції??? Які профспілки??? Яке відродження??? Суки!!!!!!!!!!!
І спробуй після всього цього не продатися.
Я люблю читати воєнні мемуари, незалежно від того, у якому званні й на чиєму боці воював автор: чи був він офіцером вермахту, чи петлюрівським старшиною, чи він і далі лишається лідером мексиканських партизанів, чи його до сьогодні вважають чеченським польовим командиром, – в описах бойових дій час від часу проступає той наратив, який мені особисто видається надзвичайно чесним і симпатичним, – якщо вже тобі довелося власними руками правити контури історії й географії, ти навряд чи почнеш займатися моралізаторством і дидактикою, уся твоя агітація в цьому випадку нікого не буде цікавити, тому що за тобою стоятиме щось набагато важливіше – твоя біографія, твоя причетність до справжнього, безпосереднього життя, до живої історії, до реальної політики, такої, якою вона й має бути, – вуличної, масової та несправедливої. Принаймні, тоді до неї не може бути жодних претензій.
Мене ніколи не цікавила політика, за винятком тих випадків, коли вона пролазила попід двері мого помешкання й починала смердіти просто в мене на кухні, тоді я нею цікавився, власне, я цікавився тим, як її позбутися. Спробуй як-небудь – позбудься політики у своєму житті. Побачиш, чи вдасться це тобі, на скільки тобі стане сил і терпіння. Вона надзвичайно вчеплива, ця курва, вона буде заповзати в шпарки й тріщини, буде маніпулювати тобою, обов’язково буде, ти, сам того не бажаючи, почнеш брати участь у цій грі, влаштованій для тебе. Але спробуй грати в цю гру за своїми правилами – і відразу ж отримаєш по руках, спробуй, скажи їй – о’кей, я хочу займатися політикою, я хочу вступити в нормальну комуністичну партію. Де в цій країні нормальні комуністи? Чому вони всі їздять на «мерсах»? Я хочу мати нормальний парламент, який би легалізував гашиш. Я не хочу, щоб моїми депутатами були ці жирні свині. Я не хочу, щоб моїм губернатором був банкір, а моїм кандидатом – який-небудь мажор, якому насрати на права трудящих. Я хочу бути членом профспілки, але я хочу, щоб це була нормальна профспілка – з кулеметами і фугасами. Петиції мені не потрібні, дякую. Я справді хотів би цікавитися політикою. Я хотів би, щоб молодь у моїй країні цікавилася політикою, займалася нею, щоб політика не належала цим старим переляканим мудакам, які говорять на мітингах про національне відродження. Але я хочу, щоб вона – ця молодь – боролася не за владу. Я хочу, щоб вона боролася з владою, щоб вона захоплювала банки й блокувала обладміністрацію, щоб вона контролювала бюджет і викидала клерків із вікон їхніх кабінетів, щоб вона виходила на суботники під чорними прапорами, прапорами кольору чорної жіночої білизни. Домовмося про такі методи національного відродження. В іншому вигляді політика мене справді не цікавить, та і я для неї навряд чи становлю особливий інтерес. Тому гаразд – кожен залишається при своєму: ви зі своїми бабками, я зі своїм канабісом. Насправді я живу з вами в одній країні, я люблю цю країну, я не поїду з неї, навіть якщо ви почнете репресії, усе нормально – ви мені не заважаєте, у мене, так само як і у вас, удома є радіо й телебачення. Просто я дивлюся інші канали.