Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник
- Автор: Жадан Сергей Викторович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-7841-0, 978-966-14-7927-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник». Краткое содержание книги:
Прокинувся я десь о п’ятій. Льошка відрубався на спальнику, друг-Білий сидів біля загаслого вогню й дивився в ліс. «Що там?» – спитався я. «Хтось ходить», – тихо промовив він. «Давно?» – уточнив я. «Давно, – відповів Білий, – усю ніч». – «Добре, – кажу, – лягай спати, я їх постережу». Він одразу ж заснув, а я зайняв його місце й став дивитися, хто там ходить між дерев. Дивився я години дві.
Одного разу, уночі, я сидів на березі моря й розглядав хвилі, я намагався їх побачити, але бачив лише темряву, яка рухалася зовсім поруч і яка могла щомиті необережно зачепити мене, звалити своїм хвостом або затягти щупальцями до свого темного нутра. Мені завжди здавалося, що коли ти нічого не бачиш у темряві, то це ще зовсім не значить, що в цій темряві ніхто не бачить тебе. Оскільки вона – темрява – це щось, що знаходиться поза тобою, ти завжди випадаєш із неї, натомість той, хто лишається в ній, завжди має зручну позицію для розглядання тебе, адже темрява – вона лише з твого боку темрява, з його ж боку це вже щось інше, щось, чого ти не можеш побачити, а отже, і зрозуміти. І тепер, коли я сидів біля загаслого вогню, що остигав, і холонув, і втрачав своє тепло, ніби велика піцца, я думав, хто саме міг ходити цілу ніч навколо нас. У мене такі речі, можливо, притупилися, а ось Білий дунув і щось таке за цими соснами побачив. Цікаво, хто це міг бути? Душі лісників? Мабуть, душі лісників або душі піонерів із сусіднього табору, піонерів, які повтікали давно, багато років тому, із затишних піонерських наметів до лісу, харчувалися якийсь час корінням і мухоморами, від чого поступово втрачали свою піонерську подобу, ставали неприкаяними духами, щоночі приходили на вогонь у лісі, не наважуючись підійти ближче, щоб не зустрітися з піонервожатим.
Усі ті, чию присутність ти відчуваєш поруч, завжди шукають у тобі підтримки, потребують твоєї співучасті, ти весь час ловиш на собі їхні погляди, які вас поєднують. Але, прокинувшись одного разу в незнайомому місці, самотній і розгублений, ти раптом гостро відчуваєш поруч іще чиюсь присутність. Ти б ніколи не зміг його побачити, але він натомість ніколи б не пройшов повз тебе. Скажу лише, що я направду готовий був побачити тіні й почути голоси з-поза сосен, адже я їх не бачив лише тому, що не знав, що саме я маю побачити, за якими саме ознаками я маю їх розпізнати. На відміну від мене, вони знали все, вони бачили мене й моїх друзів, вони відчували нас, ми світились їм у їхній темряві, не належачи їй, не западаючи в неї, світилися всією своєю кров’ю, яка стояла в нас, як ртуть у термометрах. За нею вони нас і відчували, на її рожеве світло вони виходили з-поза теплих стовбурів і зупинялись на віддалі, протягуючи до нас руки, намагаючись у нас щось відібрати, намагаючись нам щось залишити. Спробуй, раптом ти зможеш навчитися розрізняти їх за тінями, за запахами, за тишею навколо тебе, яку вони наповнюють собою, якої їм цілком достатньо, аби бути весь час поруч, лишатися непоміченими й невпізнаними. Раптом ти навчишся вирізняти їхнє дихання, яке – ось зараз, слухай – схоже на дихання дерев, на дихання сосен, таке саме спокійне й розмірене, хіба що трішки тепліше, це від їхнього голосу, від того, що вони тобі щось говорять, щось дуже важливе, щось таке, що ти можеш почути лише вві сні або лише на записах, які ти слухаєш, лише посеред чорної ранкової тиші, оскільки те, що вони говорять, – це і є тиша, в’язка цілковита тиша, наповнена зсередини їхніми голосами.
10. Лівий марш
Ніколи не цікався політикою, не читай газети, не слухай радіо, вибий кінескоп зі свого тіві, устав туди кольоровий портрет Мао або Фіделя, не давай їм найобувати себе, не підключайся до Мережі, не ходи на вибори, не підтримуй демократію, не відвідуй мітинги, не вступай до партій, не продавай свій голос соціал-демократам, не встрявай у дискусії про парламент, не говори про президента – мій президент, не підтримуй правих, не підписуй жодних петицій до президента – це не твій президент, не махай рукою губернатору, коли зустрінеш його на вулиці, тим більше – ти його ніколи не зустрінеш, не ходи на зустрічі зі своїм кандидатом – у тебе немає кандидата, не виявляй інтересу до діяльності профспілок – профспілки тебе використовують, не підтримуй національне відродження – першим вони повісять тебе, ти їхній ворог, ти їхній єврей і гомосексуаліст, ти їхній фашист і більшовик, ти їм заважаєш займатись політикою, організовувати передплату, підіймати рейтинги на телебаченні, заважаєш їм найобувати себе, контролювати Інтернет, вигравати виборчі перегони, розбудовувати демократію, збирати мітинги, налагоджувати партійне життя, боротися з соціал-демократами, блокувати роботу парламенту, привести до влади народного президента (у народу має бути народний президент!), домовлятися з правими, ініціювати звернення до президента (до свого, народного президента!), тримати за яйця губернатора – виводити його на вулиці (до народу!), продавлювати в органи влади своїх кандидатів (формувати свою вертикаль!), підім’яти під себе профспілки (чому ти, сука, не віриш профспілкам?!), надати розмаху національному відродженню – повісити на ліхтарях під оперним усіх ворогів, євреїв насамперед, потім гомосексуалістів, можливо фашистів і більшовиків, все одно більшість із них – євреї і гомосексуалісти, виховати нарешті нормальне покоління, яке приведе їх до влади і залишить у спокої, у спокійній країні, де вже всім буде насрати на політику, на газети й радіо, де ніхто нічого не знатиме про Мао й Фіделя, де в лом буде навіть під’єднатися до Мережі, прийти на вибори, підтримати галіму демократію, відвідувати мітинги, вступати до партій, навіть продавати свій голос соціал-демократам буде в лом, не кажучи вже про дискусії щодо парламенту, не кажучи вже про президента (хіба в тебе є президент?), не кажучи вже про правих і петиції – тобі не потрібні петиції, тобі не потрібен губернатор, ти не знаєш свого кандидата, тобі насрати, членом якої саме профспілки ти є, – профспілка платить за все, – не кажучи так само про національне відродження – першим повісили твого сусіда, наступним будеш ти.