Вода, павутина

«Я схарився як пес… та ясно, шо я був обдовбаний. Та, дякую, шо питаєш, мені виміряли проміле, було 1,9. Байк? Байк накрився. Та зараз в трамваї їду, як останній лох. Ногу в трьох місцях потовк нафіг, а з макітрою все ОК. Їду на ту… як вона називається, як вона, блін, називається, ну ту… Точно, лікарську комісію. Там вічно черги. Приїдеш? Приїжджай, разом зачекаєм на сходах. Ну та, сядем на сходах і будем втухати. Чистий прикол. Мушу тобі розказати, як нас вчора ввечері один чувак на Рибняку просвітив, як стригти бабуліни. Знайдеш ґерлу, але шоб нормально виглядала, ну, мальвіну… Як то, як її знайду? Та їх неміряно. Чекай. Та чекай, бляха, тарабаниш, як по телеку. Як то називається… Та. Манекенниця. Модель. Та. Знаходиш її і підсуваєш їй блека, ну та, так зараз кажуть, слухай, де ти живеш? Блек — читай чорний, тобто блек, читай чорномазий, негр. Коротше, підсунеш їй блека і від нього візьмеш бабоси. Якшо він хоче, хай їй шось дасть від себе, чо би ти їй мав шось давати? Добре, можеш їй дати на піцу, на штукатурку. На прикид? Хай піде до тих типів, шо перепродують крадене. Хай їм раз дасть. Та збийся з того. Коротше, ти береш бабоси, а якшо блеку шось не підійде, ти не даш йому в роговий відсік, як би пасувало, а скажеш йому, хай багато не бухтить, бо ти його здаш ментам, ну, типу він шукає курв, і чувака депортують на раз-два-три. Та мені пофіг, як то називається, я байкер, а не сутенер. Та тих блеків валом, в Загребі їх до фіга. Прийди, я тобі все до кінця розчехлю. Тут піпли вуха порозвішували. Ти би бачив, які то все рагулі біля мене в трамваї, бляха, я би то все копняками під зад гнав з Загреба».