Із праху посталі
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-6078-3
- Переводчик: Дар’я Миколенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Із праху посталі». Краткое содержание книги:
Звісно, Елліоти на Аддамсів геть не схожі, що не заважає їм бути абсолютно унікальним літературним сімейством, яке припаде до вподоби шанувальникам «Кульбабового вина» та «Прощавай, літо».
Їхні душі вискочили, немов корок із пляшки шампанського. Полетіли, як пташечки, і яскравими голками вп’ялися у вуха божевільних.
— Ах! — скрикнули вони від захвату.
Поки їхні душі мандрували, сарай згорів.
Серед криків і метушні, біганини по воду та загальної істерики всі забули, хто в сараї і що задумали сплячі кузени й Сесі у своїм захмарнім польоті. Вона так глибоко занурилася в бистрий сон, що не відчула ні полум’я, ні того жахливого моменту, коли впали стіни і спалахнули чотири факели у подобі людей. Гуркіт грому прокотився по країні, струсонув небеса, погнав за вітром душі кузенів через млинові крила, поки Сесі перехопило дихання. Вона випросталась і жахливим криком змусила кузенів повернутися додому. Всі четверо в момент сум’яття перебували в різних шухлядках психушки, підглядаючи в чужі черепи у пошуках виру конфеті кольору божевілля чи темної веселки кошмару.
— Що сталося? — долинув крик Джека із вуст Сесі.
— Що?! — сказав Філіп її губами.
— Боже мій, — Вільям поглянув її очима.
— Сарай згорів, — промовив Пітер. — Нам кінець!
Уся Сім’я, ніби сажотруси, стояла в закопченому дворі, наче на похороні бродячого менестреля, і в шоці дивилася на Сесі.
— Сесі? — шалено покликала мати. — 3 тобою є хто-небудь?
— Це я — Пітер! — крикнув Пітер з її вуст.
— Філіп!
— Вільям!
— Джек!
Сім’я вслуховувалася в перекличку душ із вуст Сесі.
Сім’я застигла в очікуванні.
Нарешті, як один, голоси чотирьох хлопців поставили останнє, найжахливіше питання:
— Хіба ви не врятували бодай одне тіло?
Відповідь камінням упала на душу кожного з Сім’ї; та ніби по щиколотки провалилася під землю, і ніхто не наважився озвучити відповідь.
— Але ж…
Сесі встала, спираючись на лікті, торкнулася до свого підборіддя, рота, чола, всередині якого чотири живі примари боролися за місце.
— Але… що ж мені з ними робити? — Її погляд перестрибував з одного обличчя на інше. — Мої кузени не можуть так залишитися! Вони не можуть жити в моїй голові!
Що б вона не кричала після цього, чи що б не бурмотіли кузени, намагаючись прорватися крізь її слова, або що б не говорили родичі, бігаючи по двору, як підсмажені, — все те загубилося в галасі навколо.
І з таким гуркотом, наче настав Судний день, обвалилася інша частина сараю.
Шарудячи ґонтом на даху горища, жовтневий вітер здував попіл і невгамовний шепіт.
— Мені здається, — мовив Батько.
— Не здається, а так і є! — вигукнула Сесі, не розплющуючи очей.
— Ми повинні прилаштувати кузенів. Треба знайти їм тимчасовий притулок, поки ми не відбракуємо їм нові тіла…
— Чим швидше, тим краще, — донеслися чотири голоси з рота Сесі, то високі, то низькі, то на два тони посередині між цим.
Батько продовжував у темряві:
— У когось же в Сім’ї має бути хоч трошки місця в задній частині мозочка![11] Добровольці!
Сім’я завмерла і затамувала крижане дихання. Прабабуся, далеко нагорі, у своїй мансарді, раптом прошепотіла:
— Цими словами я клопочу про найстарішого з найстаріших, висуваю та затверджую його кандидатуру!
Ніби на одному повідку, всі голови враз повернулись і втупилися в дальній кут, де схилився їх древній Нільський Прадідусь, немов сухий сніп пшениці, вирощеної за два тисячоліття до Різдва Христового.
Нільський Прабатько прохрипів:
— Ні!
— Так! — Прабабуся заплющила шпаринки очей, не ширші від одної піщинки, і схрестила ламкі руки на могильних грудях. — У тебе є весь час світу.
— Знову-таки ні! — шелестіли колоски погребальної пшениці.
— Це, — пробурмотіла Прабабуся, — наша Сім’я, вся по-своєму дивовижна… прекрасна. Ми гуляємо ночами, літаємо з вітрами і повітряними потоками, бродимо в бурю, читаємо думки, творимо магію, живемо вічно або тисячі років і не тільки. Одним словом, ми — Сім’я, на яку можна покластися, до якої можна звернутися, коли…
— Ні, ні!
— Цить. — Одне око завбільшки із «Зірку Індії»[12] розплющилося, загорілося, потьмяніло і потухло. — Це просто непристойно — чотири дикуни в голові тендітної дівчини. Крім того, саме ти багато чому можеш навчити кузенів. Ти був у розквіті сил задовго до того, як Наполеон прийшов у Росію і втік з неї, чи то Бен Франклін[13] помер од віспи. Це навіть добре, якби душі хлопчиків якийсь час побули в твоїх вухах. Це допомогло би їм трошки розпростатися. Хіба ні?
Древній предок з Білого й Голубого Нілів ледь чутно зашелестів своїм снопом.
11
Мова про відділ головного мозку (cerebellum). Попри метафоричне використання терміна автором, необхідно все ж таки зауважити, що на думку сучасних нейробіологів, мозочок справді бере участь у процесах вищої нервової діяльності, як-от накопиченні пам’яті, досвіду, здійсненні мислення.
12
Star of India — великий зірчастий сапфір із колекції Американського музею природничої історії.
13
Насправді, від плевриту.