Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Розділ 6
Кат Хей із люттю дивилася на графа Ґленкірка. Він обережно розвісив мокрий плащ на спинці крісла перед каміном і зняв вологу лляну сорочку. Потому сів.
— Мої чоботи, Кат! — це були перші слова, що він промовив до неї.
— Іди до біса! — кинула вона йому.
— Мої чоботи! — Його золотаво-зелені очі звузилися й загрозливо заблищали.
Її серце шалено закалатало, вона опустилася навколішки й стягла з нього чоботи. «Я не боюся його», — подумала. Але чому її серце билося так швидко? Піднявшись, він схопив її за довге волосся. Накрутивши його на руку, наблизив її обличчя до свого. Потім схопив другою рукою плече її сорочки і, розірвавши її від вирізу до самого низу, стягнув із нареченої.
— Я попереджав тебе, що, як не підкорятимешся мені, будеш бита!
І не встигла вона заперечити, як він штовхнув її на ліжко й жорстко опустив хлист на її сідниці. Вона закричала з болю та обурення на нього й спробувала втекти. Але він міцно тримав її, і на дівочому задку виступило ще кілька червоних пухирів, перш ніж він зупинився. Відкинувши хлиста, Патрик визвірився на неї:
— Ти завдала мені чимало клопоту! Ганятися за вами кілька місяців, мадам! Якби Адам не був готовий відразу ж одружитися, ми осоромилися б перед усіма родинами в цій місцевості. Ти рада, що Фіона займала найпочесніше місце на нашому весіллі?
Повернувшись, Кат обережно сіла й подивилася на нього впертими заплаканими очима.
— Виродок! — закричала вона на нього. — Те, що ти пхав мені між ніг, ти запихав і в неї! Я не пробачу цього тобі! Ніколи!
— Маленька сучко! — загорлав він у відповідь. — Як ти могла їй повірити? Я ніколи не злягався з Фіоною. Якось вона чекала мене в моїй кімнаті, але я прийшов туди з Адамом. Він жадав її вже багато років, тож я спав тієї ночі в його кімнаті, доки він розважався з нею. Я ніколи не спав із тим бісеням у спідниці!
— Чому я маю тобі вірити? Твоїх виродків повно по всій окрузі! Фіона сказала, що може мати будь-якого чоловіка, якого захоче, а далі детально змалювала твою спальню. Що я могла подумати?
— А чому ти віриш їй, а не мені? — напосідав він. — Як ти могла лягти під мене, не вірячи, що я люблю тебе й не завдам тобі ніякої кривди?
— Брехун! Ненавиджу тебе! Забирайся з мого дому!
— Твого дому? Твого? Ні, Кат. Цей будинок входить до посагу, який твій батько віддав мені разом із тобою. Це моя власність, та й ти теж моя власність. — Він штовхнув її назад на подушки й схилився над нею. — Так, ти моя власність, Кат, як Ґленкірк, як мої коні та собаки. Ти річ, яка дає мені задоволення, річ, із допомогою якої я зроблю собі синів. Ти зрозуміла мене?
Вона підняла руку. Помітивши металевий відблиск, Патрик відхилився вбік, і рука пролетіла повз нього. Він вирвав маленького ножа з дівочих пальців і вдарив її в обличчя.
— Викрутаси блудниці, люба моя! То цього ти хочеш? Щоб із тобою поводились, як із повією?
— Я б краще стала повією, ніж твоєю дружиною, Ґленкірку! Я не належатиму жодному чоловікові! Жодному!
Він розсміявся.
— Сміливо говориш, дівко! Я бачу, тобі це цікаво, то навчу тебе деяких премудростей повій. Ти вже непогано працюєш у ліжку. Але бракує практики. Що ж, це ми виправимо протягом наступних кількох тижнів.
— Про що це ти? — Її серце нестримно калатало.
— Дивись, люба моя. Доки моє дитя не зародиться у твоєму череві, ти не поїдеш додому в Ґленкірк. Я розумію, що доти матиму підстави сумніватися у твоїй подружній вірності. А коли в тобі зростатиме мій син, ти не матимеш іншого вибору, еге ж?
Уставши, граф швидко стягнув свої бриджі й кинувся на неї. Він потягся до сердитих дівочих вуст і грубо поцілував її. Потому, сковзнувши між її ніг, закинув їх собі на плечі й занурив униз обличчя. Її крик жаху перейшов у стогін соромливого бажання, коли його оксамитовий язик почав пестити й вивчати її.
— Патрику! Патрику! — гукала вона. — Не треба! Будь ласка! О Боже мій! Не треба…
Вона відчайдушно намагалась уникнути вимогливого рота, що смоктав її квітку, язика, який наполегливо мучив її. Його великі руки залізною хваткою охопили її круглі стегна, і він тішився, вкриваючи її хвилями вогню й болю. Ридаючи, Кат силкувалася відмовити йому в задоволенні довести її до кульмінації, але Патрик двічі переміг її. Потому він зі сміхом здерся на неї й проштовхнувся глибоко всередину, щоб самому опинитися на піку задоволення. Вона відчула, що жадобливо звивається під ним. Скінчивши, граф скотився з неї й холодно проказав: