Життя Дон Кіхота і Санчо
- Автор: де Унамуно Мигель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-048-6
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Життя Дон Кіхота і Санчо». Краткое содержание книги:
Сільський багатій похнюпив голову, — і хто б її не похнюпив перед лицем істини, яка, озброєна списом, розмовляла з ним погрозливим голосом? — похнюпив голову, не відповідаючи на погрози, відв’язав свого наймита і під страхом смерті пообіцяв заплатити йому шістдесят три реали, коли вони повернуться додому, бо тут із собою грошей він не мав. Хлопець не хотів іти з ним, боячись, що хазяїн із нього всю шкуру спустить, але Дон Кіхот сказав:
«Не спустить, раз я йому наказав, то мусить чинити мою волю. Хай тільки заприсягнеться тим рицарським законом, до якого належить, то пущу його з душею, і він тобі напевне заплатить усі зароблені тобою гроші».
Хлопець заперечив, сказавши, що його хазяїн — ніякий не рицар, а багатій із села Кінтанар, на що Дон Кіхот йому відповів, що й Лантухи можуть бути рицарями і що чоловік славен не родом, а своїми діяннями. А за рицаря Дон Кіхот прийняв Хуана Лантуха тому, що побачив «до того дуба, де стояла кобила на припоні, ратище було прихилене»; а хто, крім рицарів, користується списами, і хіба по чомусь іншому можна впізнати їх краще, ніж по спису?
Звернімо увагу на слова «не спустить, раз я йому наказав, то мусить чинити мою волю», слова, які, певно, виражали глибоку віру кабальєро в себе, віру у свою високу місію, бо хоч він і не вчинив ще подвигів, але вже приписував собі ті, які мав намір учинити і які мали покрити його безсмертною і вічною славою. З першого погляду може здатися, що приписувати всю славу чоловіка його діянням буде не зовсім по-християнському, за постулатами якого насамперед важить віра в Сина Божого, але християнські переконання Дон Кіхота були глибоко внутрішніми, були заховані під благодаттю віри та заслугами діянь, закорінені як у природі, так і в благодаті.
Отже, багатій Хуан Лантух пообіцяв сплатити своєму наймитові весь борг до останнього реала, та ще й з дорогою душею, і це бажання сплатити свій борг не просто так, а з дорогою душею здалося Дон Кіхотові дещо зайвим, тому він сказав Лантухові, що дорогу душу той може залишити собі, проте якщо не дотримає свого слова й боргу не сплатить, то він вернеться й покарає його, і знайде його, хай би він навіть ящіркою забився під якийсь камінь. Узявши з Хуана Лантуха таку обіцянку, Дон Кіхот поїхав собі далі своєю дорогою. А коли він уже проїхав крізь гай і сховався за деревами, багатій Хуан Лантух схопив хлопця за руку, знову прив’язав його до дуба й примусив дорого заплатити за справедливий суд Дон Кіхота. І наймит після цього «пішов із важким серцем, присягнувшись одшукати завзятого Дон Кіхота з Ламанчі й розповісти йому геть-чисто все… Тим часом мусив, сердега, сльози ковтати, а господар справляв собі смішки».
«Завзятий же гідальго Дон Кіхот, оборонивши в такий спосіб покривдженого, був вельми задоволений, що так славно й щасливо розпочав своє рицарювання», — додає Сервантес не без зловтіхи. І разом із ним зловтішатимуться всі ті, котрі говорять про негативні наслідки прагнення до ідеалу. Але тепер, хто сміється і хто плаче тепер? Кабальєро поїхав далі своєю дорогою, сповнений віри, обмірковуючи свій подвиг і згадуючи про те, як уже сьогодні «вирвав бича з руки немилосердного ворога, що безневинно катував сього ніжнотілого отрока», якому, безперечно, принесла велику користь та друга хлоста, що нею хазяїн мало не спровадив його на той світ: набагато більшу користь, аніж перша, й до того ж вона була цілком заслуженою з погляду людського правосуддя. Для нього було набагато цінніше і набагато більше його навчило те друге люте шмагання, аніж його шістдесят три зароблені реали, якби хазяїн і справді заплатив їх йому з дорогою душею. А крім того, треба взяти до уваги, що пригоди нашого кабальєро хоч і відбувалися в часі та на землі, але мали своє коріння у вічності, а у вічності та в глибинах кривда, якої завдав своєму наймитові багатій Хуан Лантух, була дуже добре й назавжди виправлена.