Життя Дон Кіхота і Санчо

Але хіба священик не живе з церковних прибутків? — можете ви запитати. То чом би й героєві не жити зі своїх героїчних подвигів? Гроші й чисті сорочки! Нечистоти реальності! Атож, це нечистоти реальності, але такі нечистоти, до яких герої мусять прилаштовуватися. Іньїґо де Лойола також намагався жити як справжній кабальєро, що прагне до божественного, і щоразу, коли одужував від якоїсь хвороби, повертався до своїх суворих звичок і невибагливого життя, «але зрештою тривалий досвід і гострий біль у шлунку, який часто йому допікав, — розповідає нам його історик у книзі І, розділі IX, — а також суворі погодні умови, бо це було в середині зими, дещо пом’якшили його нескорену й невблаганну вдачу, і він піддався на вмовляння своїх шанувальників і друзів, які порадили йому вдягати коротку куртку з грубого необробленого сукна, щоби захистити своє тіло від холоду, а голову накривати шапчиною з того самого сукна».

Відразу по тому Дон Кіхот стає на цілонічну варту в подвір’ї корчми, у світлі місяця та під поглядами цікавих. А тим часом одному погоничеві заманулося напоїти своїх мулів, і він скинув із жолоба бойове спорядження Дон Кіхота, адже коли ми напуваємо свою худобу, то завжди прибираємо все те, що може перешкодити їй дотягтися до води. Але у відповідь на свої зухвалі дії дістав могутній удар списом, який вибив із нього дух. Те саме сталося і з другим погоничем, який повторив спробу першого. Тоді інші погоничі стали жбурляти в кабальєро камінням, а той кричав на них, обзиваючи їх «голодранцями» та «підлими гультіпаками», і виголошував свої прокльони «з таким палом і завзяттям», що, зрештою, нажахав їх усіх. Отже, вкладайте всю душу у свої крики, обзивайте з усім палом і завзяттям голодранцями та підлими гультіпаками погоничів, які відкидатимуть геть спорядження вашого ідеалу, щоби напоїти своїх мулів, і вам пощастить нажахати їх.

Тож корчмар, боячись за своїх інших постояльців, скоротив церемонію нічного вартування, приніс книгу, в яку «записував сіно та ячмінь, що погоничам на мулів видавав, і знов вернув до Дон Кіхота в супроводі тих двох молодиць та хлопчика, який тримав недогарок свічки». Він поставив Дон Кіхота навколішки, промугикав щось подібне до молитви, яку нібито вичитав зі своєї видаткової книги, а потім дав йому доброго потилишника і ляснув його по спині плазом меча. Книга, в яку він записував видатки на сіно та ячмінь, послужила йому за ритуальну Євангелію, а коли Євангелія перетворюється на чистий ритуал, то будь-яку книгу можна назвати нею. Одна з молодиць, Похожала, уродженка Толедо, приперезала йому меча, побажавши успіху в битвах, і він попросив, аби віднині вона називала себе донья Похожальська, а друга дівчина, Вітрогонка, родом з Антекери, «прип’яла йому остроги, і в нього була з нею майже така сама розмова, як і з першою». І він поїхав далі, а корчмар не став навіть вимагати з нього плати за нічліг.