Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Острів КРК та інші історії
Острів КРК та інші історії - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Острів КРК та інші історії

Электронная книга - «Острів КРК та інші історії». Краткое содержание книги:

До цієї книжки увійшли речі, написані кількома роками раніше, коли світ ще не виглядав таким приреченим, але, безперечно, вже був приречений.
«Острів КРК», повість «про кохання як порятунок і свободу як прокляття», та кілька коротких новел — ото, властиво, і весь її вміст. Та ще авторські коментарі, котрі, можливо, крім самого автора, нікому не потрібні. Та ще передмова Юрія Андруховича, більше схожа на післямову до всього корпусу теперішнього українського письменства.
* * *
Іздрик Юрій — прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює в Калуші.
Іздрик — один із креаторів станіславського феномену. Творчість Іздрика-поета — це Numen, Торжество нюансованих доторків до буття, текстових тіней, з котрих вибудовується розгорнений простір-задля-уяви, необов'язковий і сповнений симпатичних ігрових монстрів. Іздрик-прозаїк тяжіє до ремінісцентної гри з читачем a la Nabokoff, коли зміст і суперзміст сховані у мікро- і макрошаради натяків та екстраполяцій, синонімічних рядів і псевдоцитат, гри у палімпсести та паліндромічне самоцитування. Нарцисизм творчості Іздрика створює достатню відстань між його іронічно-смаковою культурологічною нарацією та художніми текстами. Схильний до візуально-текстового синтезу, іздрик знайшов у цій сфері мистецтва альтернативу традиційній візіопоезії, зберігаючи при цьому значний потенціал атракційованої наративності. Остаточне перетворення Іздрика на культового письменника відбудеться, безперечно, завдяки «дев'яностикам». На тлі їх креативної неспроможності деміургія Іздрика сприймається гіпертрофовано.
Володимир ЄШКІЛЄВ
* * *
Художнє оформлення автора
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
Перейти на страницу:

А так долетіло тільки «…и…не…юби…» Дві кузьки вам у пуську і одну в наше знайомство[51].

— Що?! Голосніше! Не чую!!!

— И-не-юби?

Юби, юби. Пора закінчувати цей балаган. Вітер міцнішає, як би не здійнялася буря. Балаган-ураган.

— Ура!!! — заверещав я. — Ган!!!

І розвернувшись, побіг назустріч вітру, вихляпуючи воду з мокрої трави. Поли плаща розвівались, як крила[52]. «И-не-юби?!» — летіло геть від мене. Якби вітер не був таким крутієм, її слова могли б облетіти довкола землі і проштрикнути мене наскрізь.

Біг я досить успішно. Кроти злякано присідали під обвалами. Инеюби, инеюби — рахував я собі в такт. Инеюби — раз, инеюби — два. Змінних напрямків. На західному фронті без перемін[53]. В другій половині дня. Можливі короткочасні опади.

Впав я випадково, перечепившись через горбок. Штани відразу намокли. І лікті. Пороззирався довкола. Скільки сягало око, було порожнє поле. Розвиднювалося, переставало мжичити. Може, ніякої Анни й не було.

— Анна! — щосили гукнув я. — Анна!!!

— А-на-на, — закрутив вітер.

— A-ha-ha, — засміялися знизу кроти.

Ну і х(…) вам в сраку, — вирішив я подумки й подався додому. '

Війна

З'являлися подорожні.

Один із них назвався проповідником. «То проповідуй», — сказав я йому. Він говорив: «Хліб свій пускай по воді[54], бо по багатьох днях знову знайдеш його. Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі. Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його»… Довелося спустити на нього собак, адже справжні проповідники мовчать.

Був один, що просив напитись.

Я подав йому води, і він, відпивши мало, пішов, бурмочучи під ніс чи то подяки, чи прокляття. З цікавістю я йшов за ним назирці, але він, вочевидь, помітив мене, бо зійшов на пагорб і юродствував: «Блаженні ви, як ганьбити і гнати вас будуть і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться, — нагорода-бо ваша на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами». Розчарований та присоромлений повернувся я додому. А згодом почали літати по небу дирижаблі, пускаючи вогні та феєрверки. І поштар приносив фронтові листи. То мала місце Перша Війна. Have the place. Я теж отримав повістку і, зібравши найнеобхідніше, подався воювати.

Війна починається з солдатських нужників. Перший вияв патріотизму полягає в тому, що ти випорожнюєшся разом із усіма в загальну яму. Розкидані по всій землі поховання екскрементів є джерелом родючості для майбутніх поколінь. Згодом таким же джерелом стають і поховання людей.

Другий вияв патріотизму полягає в безперервних мандрах. Поїзди везуть тебе вдень і вночі. Пошуки окропу на незнайомих станціях, задуха верхніх полиць і ритм, що проникає в кров. Відсутність цього ритму під час зупинок нестерпна і може призвести до божевілля. Постійні зміни маршруту викликають deja vu[55].

Третій вияв патріотизму — безконечне очікування боїв. Час бездіяльності в окопах та наметах належить до найважчих фронтових випробувань. Бездіяльність породжує бажання, бажання породжує надію, надія породжує впевненість у тому, що війна закінчиться, обійшовши тебе стороною. І ось, коли вже всі беруться нашивати демобілізаційні комірці — починається бій. В бій ідуть радісно, розпрямляючи на ходу задерев'яніле тіло. Бій приносить відчуття полегшення і, подекуди, звільнення. Смерть.

Від постійного очікування, як правило, захворюють астенічним синдромом.

Медицина погано дає собі раду з цією недугою, і астенічний синдром обов'язково косить два-три повоєнні покоління.

Зате в шпиталі я зустрівся з Анною[56].

Ми розминулися в шпитальному коридорі, — з одного боку великі зафарбовані вікна, з іншого — ряд дверей. Я йшов, намагаючись не ступати на чорні плитки — розповсюджена психічна вада, рудимент інфантильності. Анна наближалась, опустивши обличчя, — звичка, що виробляється від надміру чоловічого оточення, — і я ще не знав її імені. В руках тримала щось сховане під білою серветкою. Відстань між нами зменшувалась, і я забув про чорні квадрати, як іноді забуваєш про біль. Я просто давно не бачив жінки, і ми розминулися в шпитальному коридорі, — з одного боку великі зафарбовані вікна, з іншого — ряд дверей.

Напевно, силою моїх бажань була вибита ноша з її рук, і я обернувся на металево-скляний дзвін, щоб побачити, як сипляться додолу брязкальця і шкельця, різноманітне медичне причандалля, як розлітаються по білих і чорних квадратах підлоги блискітливі, гострі й небезпечні знаряддя лікарських тортур, як вибухають ампули, розбризкуючи ліки та отрути, як скачуть жабами ґумові груші геть і далі від уготованої для них долі бути затичками солдатських задниць, як звиваються вужами джгути, як гнуться гострі шпичаки безжальних голок, як пінцети танцюють на тонких ніжках, впадаючи в амок, як судомляться в корчах затискачі і скальпелі скальпують стоси вати, як тріщинами беруться дзеркала, як здригаються в конвульсіях спіралі і пружини, як протези вимагають рівноправ'я, порипуючи штучними суглобами, як вищать пилки і свердла, як кришаться кістки і зуби, як набрякають пурпурно бинти і бандажі вивалюють назовні анатомічний мотлох — я бачив те, чого не було, а те, що було, ми кинулися збирати обидвоє, потроху наближаючись, підсуваючись один до одного з протилежних сторін шахівниці, е-2, е-4[57], найкращий хід для початку партії, е-2, е-4, якою буде ваша відповідь, Анна плакала, не піднімаючи голови, і сльози, її сльози, котрі не мали жодної можливості стікати обличчям, де русла передбачені природою чи Богом, ті сльози збиралися на кінчику носа і скапували на підлогу, перемішуючись то з ліками, то з отрутою, розбігаючись в різні боки сріблястими краплями, втім, це могла бути і ртуть із розбитих термометрів, це напевно була ртуть, е-2, е-4. Я ще не знав тоді, що вона Анна, я діставав з-під батареї якусь копирсачку, а вона, Анна, моя Анна, збирала гострі шкельця розбитих шприців, е-2, е-4, ми наближалися неухильно, виконуючи лише цей один, найбільш вдалий і добре вивірений хід, е-2, е-4, е-2, е-4, по чорно-білих квадратах шпитального коридору, аж поки її сльоза не падає мені на руку, і аж поки наші коліна, — хоч я найбільше боюсь образити її наближенням, — аж поки наші коліна не торкаються, і я бачу нарешті її обличчя і потріскані губи, котрі, ледве ворушачись, промовляють «дякую вам», а я цілую вологі очі, і тільки ці вологі очі й бачу, не помічаючи більше ні потрісканих губ, ні крапель, що збираються на кінчику носа, я завжди бачу те, чого бути не може, бо наші руки тримають знаряддя тортур, і ми боїмося найменшого поруху, Анна, кажу я, Анна.

вернуться

51

«Дві кузьки вам у пуську і одну в наше знайомство» — достеменна цитата з Гемінґвея, правдоподібно з «Островів в океані», але мені ліньки вишукувати, звідки точно. Очевидно, що це геніальний виверт перекладача, який із цілком зрозумілих причин не міг відтворити Гемінґвеївську лайку дослівно. Один з найчарівніших евфемізмів, які мені тільки доводилося зустрічати.

вернуться

52

«Поли плаща розвівалися, наче крила» — подібний кадр є в фільмі Микити Михалкова «Незакінчена п'єса для механічного піаніно». Не певен, чи справді я намагався цитувати фільм, швидше за все — це один із прикладів неусвідомленого цитування, яке все більше переходить зі сфери психології у сферу комбінаторики й статистичних закономірностей.

вернуться

53

«На західному фронті без перемін» — назва відомого роману Еріха Марії Ремарка. Тема Першої світової війни, яка породила, крім усього іншого, й т.зв. «загублене покоління» (що до нього належать і згаданий вже Гемінґвей, і Ремарк, і багато інших літературних кумирів мого, теж у дечому загубленого покоління), не випадково виникає у наступній новелі, котра так і називається — ВІЙНА.

вернуться

54

«Хліб свій пускай по воді» — як це часто буває, не просто безпосереднє цитування Біблії, але іронічна віртуалізація проповідництва сектантського штибу. В зв'язку з цим варто згадати одноіменний роман Ірвіна Шоу, просякнутий духом дешевого американського місіонерства.

вернуться

55

«deja vu» — психологічний феномен, який базується на відчутті точного повторення пережитих подій. Раціонального пояснення не має, і з цієї причини, мабуть, часто використовується сумнівними ідеологами сумнівних релігій для підтвердження, скажімо, теорії інкарнацій та інших нісенітниць.

вернуться

56

«Зате в госпіталі я зустрівся з Анною» — одна з перших появ в антропонімічних реєстрах «івано-франківського феномену» імені Анна, яке згодом настільки міцно ввійде в практику місцевої літературної номінації, що дозволить Володимиру Єшкілєву небезпідставно стверджувати, ніби ім'я Анна для Івано-Франківська сакральне.

вернуться

57

«…підсуваючись одне до одного з протилежних сторін шахівниці, е-2, е-4» — мене не полишає враження, що цим прийомом, апелюванням до топографії шахових переміщень, користалося незалежно один від одного дуже багато людей. В кожному разі, якщо говорити про запозичення, то посилання на найочевидніший авторитет у ґросмейстерських метафорах — Набокова видається мені надто претензійним і не зовсім чесним.

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)