Подорож у Тандадрику [на украинском языке, с иллюстрациями]

— Щоб тобі язик усох! — не на жарт розсердилася жаба. — Полюбуйтеся всі. Полюбуйтеся.

Вона повернулася спиною і стягла з неї сірий клапоть; посередині спини стирчала наче якась скіпка.

— Ось, — пояснила начальниця, опускаючи клапоть, — застряв зуб пацюка. Та він мене ледь не перекусив навпіл, коли я організувала повстання іграшок проти його сваволі. Я скромно про те промовчала, але якщо декого взяв сумнів щодо моєї біографії...

— Наполегливо прошу заходити в корабель! — знову пролунав чіткий вимогливий голос пілота.

Всі рушили до корабля, тільки Кадриль залишився на місці, а голова у нього так опустилася, що половина вуха лежала на снігу.

— Пі... підождіть! — зупинив усіх Китичка. — Якщо вже так, якщо мусить хтось один залишитися, то за... залишуся я.

— Друже, — зашепотів Кадриль, не підіймаючи голови, — не треба...

— Ні, треба! — стояв на своєму песик. — Зоставити Кадриля! Де це видано! Хто, якщо не він, першим прийшов сюди, розклав вогнище, звів усіх нас докупи?.. Тебе, Ейноро, на лапах сюди приніс, шарфик і шапку тобі віддав...

Ейнора нічого не сказала, тільки вії у неї дрібно-дрібно затремтіли.

— Тут... тут нічого не було б, якби не Кадриль, — ні космічного корабля, ні пілота, ні нас! Він першим повинен летіти і полетить, а я зостаюся, я до... доброволець!

— Китичко, друже, — випрямився Кадриль і від хвилювання вдарив лапою себе у груди, вірніше, по тому місцю, де була таємна кишенька, — нізащо на світі не дозволю тобі залишитися! Тобі більше потрібні лікарня і майстерня!

— Залишишся ти, залишусь і я! — сказав Китичка і так міцно зціпив мордочку, що квасолинка-ніздря ледь не тріснула навпіл.

— Та як це так! — прогув товстий Твінас. — Може, знайдемо якийсь вихід?

— Нема коли, — сказала начальниця. — Якщо вони такі нерозлучні, то хай залишаються обидва. А ми більше затримуватись не можемо. В корабель! — Вона схопила сумку й зібралася тягти її до східців.

Пінгвін Твінас востаннє смоктнув люльку, встромив її в тапку і незграбно пришкутильгав до жаби.

— Шановна начальнице, — сказав він, — ця важка ноша не для вашої зраненої спини. Дозвольте піднести сумку.

— О, — приємно здивувалася Легарія, — оце справжній джентльмен!

— Китичко, — сказав Кадриль другові, — послухай: якщо ти не полетиш, то занапастиш не тільки себе, а й мене.

— Тебе? — здивувався песик. — Що ти говориш, друже!

— Якщо ти не полетиш, то не зможеш привезти із Тандадрики чудові вуса і нове вухо.

— Мені... навіть у голову не прийшло, що...

Тут їхню розмову перепинила сумка Легарії, яка налетіла на Кадриля; удар був такий сильний, що зайчика відкинуло аж під гілку ялинки — під ту саму, на якій висіла цукерка і пір'їнка сойки.