Подорож у Тандадрику [на украинском языке, с иллюстрациями]

Знову розповіді про самих себе

Кадриль докинув у вогонь добрий оберемок хмизу, вогонь підскочив так високо, як ніколи, і всі знову зібралися розповідати про себе і послухати інших, одначе думки всіх були за таємничими дверцятами, де самотній пілот обстежує всередині корабель. "Як воно буде? Що з того вийде?" — кожне питало себе.

— Говори, Ейноро, — першим отямився Кадриль. — Вперед!

— Знай, твоя історія така незвичайна, — промовив Китичка, — що нікому і в голову не прийшло б, що таке могло трапитися!

— Далі моя історія була ще незвичайніша, — пообіцяла лялька. — Та... на чому я зупинилася?

— Там, — пригадав Твінас, — де забула замкнути шафу.

— Ах, так!.. Одного вечора таке трапилося, що прибиральниця, стерши з полиць пил, вийшла й забула замкнути шафу...

— Ось як? — здивувалася жаба. — Ти така ще молода, а вже з ознаками склерозу. Адже ти раніше казала, що двері забула замкнути вихователька.

— Хай буде вихователька, якщо цього треба для твого показника або для порядку денного, — гордо відрізала лялька. — Хтось витер пил — вихователька, прибиральниця, куховарка чи прачка — і забув замкнути шафу. Цього я тільки так довго й чекала! Бачте, я остаточно вирішила втекти, будь-якою ціною вирватися із тієї скляної коробки, тому незабаром я вже одягла подорожнє вбрання, взула спортивні хромові черевички, не забула навіть шовкові рукавички...

— Шовкові рукавички до дорожнього костюмчика і спортивних черевичків?! — поглузувала жаба. — Ну й смак! Фе!

— Рукавичок я не надівала, а несла у валізі разом з бальною сукенкою і коштовностями, шановна жабо, — дуже холодно відповіла Ейнора, — попросила б вас "фе" покласти в свою сумку, мені воно не потрібне.

— Кі-кі-кі, — не стримався песик.

— Чіпляючись з полиці на полицю, я вибралась із шафи, — розповідала далі Ейнора, — і рушила в невідомий світ, який я так хотіла побачити зблизька. О, коли б я знала, які тяжкі чекали на мене випробування, я спутала б собі ноги оцим шнурочком, — вона сіпнула за шнурочок для черевиків, що ним була підв'язана у неї нічна сорочка.

— Ти все сказала? — запитала жаба.

— Звичайно, не все! — відрубав за ляльку Кадриль. — Говори, Ейноро, слухаємо тебе всі до одного!

Він знав, що каже: скоса позираючи на дверцята корабля, зайчик помітив, що вони трошки прочинені — хоч пілот і вивчав схеми та інструкції, він теж хотів послухати Ейнору.

— Дякую, — кивнула лялька Кадрилю. — Отож вибралась я із шафи, вистрибнула в світлиці у вікно, перелізла через паркан дитячого садка й подалася світ за очі... Блукала я вулицями і площами, заглядала у вітрини, на статуї і колони — все мені було нове, і я не могла навтішатися волею... Та не звиклі до ходи ноги швидко стомилися, валіза відтягувала руку, нові черевички нестерпно тиснули... а тут де взявся худий бездомний собака...

— Іграшковий чи неіграшковий? — серйозно запитав Китичка.