Химера
- Автор: Масютко Михайло Савович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Євросвіт
- ISBN: 978-966-8364-16-7
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Химера». Краткое содержание книги:
Для тих, хто шукає правду.
— Блажен, хто вірує, — почувся голос із нижніх нар. — Сибір великий, можна попасти і до Караганди, а можна попасти і до білих ведмедів. Кого не вивозили з України до Сибіру, то все приходили вістки від них із непролазної тайги. Отам уже нам жаба цицьки дасть.
Ці розмови перекрив голос слюсаря з заводу «Ленінська кузня», тільки цього разу з іншими словами:
І приходила в наші голови невтішна думка: чайчині діти — це ми, яких спіткала невідворотна зла доля. Нам так само, як і чайчиним діткам, нема порятунку, нікому нас оборонити, а самі ми неспроможні в тяжкій неволі протистояти безжальній силі. «Тільки втопитись в Чорному морі», покінчити з собою, це, може, єдиний вихід у нас, аби оминути смерть у тяжких муках і лютих знущаннях. Та як це зробиш? Не викинешся з вагонного вікна у води Волги, воно заґратоване, не кинешся під колеса вагона — двері на запорі. Змінювалися краєвиди перед нашими очима. Лісисту місцевість із де-не — де невеликими селами сірих халуп замінили безмежні степи. І тільки мало де можна побачити приземисті глиняні хати. А то раптом потяг наш опинився серед суцільного лісу, де не було ні хатин, ні ізб. Годі було додивитися верхів’я дерев, що обступили нас, ми їхали лісовим тунелем.
А Михайло Лихо співав. Співав і про того козака, що «поїхав на чужину та там і загинув, свою рідну Україну навіки покинув», і про чайку-небогу, та найчастіше він співав пісню про журавлів. Своїми піснями він щоразу накликав важку журбу в наші душі, одначе, коли він довго не співав, якась магічна сила будила в нас хотіння почути знову його голос.
Поступово ми змирялися зі своїм ганебним становищем, підбирали свої пайки хліба та оселедці з підлоги та їли, забуваючи про людську гідність. Іноді ми, забуваючи про своє горе, жартували, розповідали чудні анекдоти, проте в цих жартах сміх переплітався зі смутком, на зразок: «Питають одного колгоспника:
— За віщо тебе судили?
— За політику, — каже.
— За яку саме політику?
— Я на сільраді «хрунь» написав.
— Украла швачка на фабриці коточок ниток, а слідчий написав, що вона вкрала двісті метрів пошивного матеріалу.
— А скільки колгоспників пересадили в голодному тридцять третьому році за жменю колосків, зірваних на колгоспному полі, на тому полі, що недавно було їхнім?
— І всіх їх звинувачували в розкраданні державної власності, — вривався хтось уже не з анекдотом, а з нещадною правдою».
Знайшовся серед нас і декламатор. Він майстерно декламував:
— Так це ж Гребінка написав пародію на суди російської імперії, — пояснював шляхетного вигляду чоловік.
— Пародія дуже влучна, хоч у тих судах були присяжні засідателі. А хто напише пародію на наші суди, ті суди, де нас позасуцжували, такі судді, що ми їх в очі не бачили, якісь «тройки», «осо» чи «спецколегії»?
А декламатор декламував уже Тараса Шевченка:
Крім Михайла Лиха, виявилися серед нас ще й інші співаки. Вони заспівували всіми нами знані пісні, а ми їм підспівували. Наші пісні долітали до сусідніх вагонів, а там підхоплювали їх, переносилися далі по вагонах, і не раз спів охоплював увесь ешелон. Співали насамперед тих пісень, за спів яких не одного з нас везли у цих вагонах.