Химера

— Оце такий ти хитрий! — заговорила ївга, люто випускаючи слова через свої тонкі губи. — Ти думав, усе село вимре, а ти житимеш? Наші діти у землі гнитимуть, а твої вилупки жирітимуть?

Ївга взяла сапу обіруч і влучно збила з Добрунової голови шапку. Саме тоді, як Добрун від несподіванки сіпнувся і відхилився назад, ївга ступила крок убік і звичним помахом сапи відсікла йому праве вухо. Добрун обома руками вхопився за рану й схилився у правий бік. ївга зайшла з другого боку і так само влучно зрізала йому друге вухо.

— Не житимеш, помреш разом з усіма.

— Що ж то ти робиш, бісова твоя душа?! Сказилася нечиста сила! — закричала Добруниха і кинулася до ївги, та зупинили її люті ївжині очі і затиснута в руках сапа.

Вибігли з хати Козюра, Плахін і всі комсомольці.

— Яке ти імієш право тут свій самосуд учинять?! — наріпився на Ївгу Козюра. — Ти не прокурор і не аблакат, щоб чинить отаку розправу! Ми самі на нього управу знайдемо.

— Запіші єйо фамілію, — сказав Плахін.

— Я її й так знаю як облуплену. Не думай, — знову підвищив голос Козюра, дивлячись на ївгу, — що тобі так минеться, ти одвітиш перед совецьким законом, а сапу твою конфіскуємо як орудіє самочинства. Ївга кинула свою сапу Козюрі під ноги.

— Пишіть. Писало б вас вздовж і впоперек. Забирайте мене у свій допр, може, я там з голоду не здохну. І ївга, спотикаючись, почвалала до хвіртки, виблискуючи своїми пухлими ногами.

— Ой Боже ж мій, Боже, за віщо ж нам отака напасть! — голосила Добруниха, обв’язуючи чоловікові голову шматком полотна.

— Нє абращайтє вніманія, — наказував Плахін комсомольцям, що стояли й дивилися на Добруна.

— Пріступайтє к дєлу.

Вони один за одним пішли до хати. Козюра підійшов до Плахіна і щось пошепки йому сказав. Той хитнув головою на знак згоди.

Поправивши собі пояс і шапку так, ніби він готувався до маршу, Козюра підійшов до Добруна і сказав:

— Вставай.

Добрун устав.

— Ходім.

— Куди?

— Лічить тебе будемо. Іди вперед. — Добрун попростував до хвіртки. За хвірткою на вулиці він зупинився, не знаючи, куди йти.

— Бери цабе, — сказав Козюра.

Добрун повернув праворуч і пішов повз своїх воріт, повз дітей під ворітьми, повз людей під його загатою.

— Іди, синку, за ними і прослідкуй, куди він повів батька, — наказала Добруниха старшому синові Грицю. Гриць кинувся до хвіртки, та Плахін зупинив його, він висмикнув з-за пазухи нагана й вистрілив угору.

— Назад! Улажу на мєстє.

— Вернися, синку, — сказала Добруниха. Плахін підійшов до хвіртки, защібив її. Хлопці—комсомольці працюють щиро. Вже вони спорожнюють четверту діжку, нахиляючи її й вигрібаючи рештки пшениці.

— Падбірайтє всьо пад мєтьолку, нічаво не аставляйтє, —наказує їм Плахін, заглядаючи у двері.

— Аякже! — відповідає йому Калеників син. — І зернини тут не залишиться.