Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Йоссар’ян подумав, що з Весслом і зараз порозумітися не так легко — хто зна, чи, розмовляючи з тобою, він не показує язика з-поміж своїх круглих, як яблучка, щік?
Тут Йоссар’ян вирішив не промовляти більше ні слова. Все одно то марна справа. Знаючи Вессла, він розумів, що даремно було б домагатись від нього пояснень, навіщо йому знадобилися круглі щоки. З таким самим успіхом у Вессла можна було питати, чому його гамселила туфлею по голові та шльондра.
Діло було в Римі, в тісному холі борделя, біля відчинених дверей кімнати, де жила мала сестричка Кристієвої кралі. Тілиста, дебела дівуля з довгими патлами і з мереживним плетивом жилок у тих місцях на смаглявім тілі, де шкіра найтонша, виригала соромітні лайки і з вереском підстрибувала босоніж мало не до стелі, аби якнайдужче і якнайдошкульніше вцілити в Весслову маківку тонким, гострим підбором своєї туфельки. Обоє були, в чому їх мати народила, і зчинили такий гвалт, що всі збіглися до холу подивитися, що діється, стали парами у дверях своїх покоїв — усі теж голяка, за винятком хіба що старої баби в кофті й у фартусі, яка весь час щось невдоволено кудкудакала собі під ніс, та хтивого, звироднілого дідугана, який раз у раз заходився веселим реготком, смакуючи всю пригоду з якоюсь поганською, але зверхньою радістю.
Дівка верещала, а Вессл вторував їй хихотінням, а діставши підбором по голові, хихотів іще дужче, і вона від того шаленіла ще більше, підскакувала ще вище, щоб іще дужче молоснути його в тім’я; її казково пишні груди маяли в повітрі, як корогви на вітрі, а могутні сідниці і стегна гойдалися туди й сюди: атрибут казкового достатку.
Дівиця репетувала, а Вессл хихотів, аж урешті вона переможно вереснула востаннє, бо їй вдався блискучий удар: із соковитим хрускотом підбор пробив йому скроню, і Вессл ураз перестав хихотіти. Невдовзі його винесли на ношах і повезли до шпиталю з діркою в голові, правда, неглибокою, і легким струсом мозку. Тож і вибув він із бойових лав лиш на якихось дванадцять днів.
І ніхто навіть гадки не мав, із чого ж воно все почалося, навіть дід-хихотун і буркотуха баба, хоча хто-хто, а вони знали геть усе, що діялося в тім розкішнім, неосяжнім борделі, де не було ліку покоям, розташованим обабіч вузьких коридорів, що йшли від просторої вітальні із заштореними вікнами, де завжди світилася одна-єдина лампа.
Відтоді щоразу, ледь забачивши Вессла, ця дівка вмить задирала спідницю вище тугих білих еластичних панталонів і з непристойним реготом відпихала його, ніби жартома, своїм могутнім круглим пузом, а коли Вессл, усміхнений, але переляканий, намагався сховатися за спиною Йоссар’яна, обкладала його потоком добірної лайки.
Що там зробив, намагався зробити чи не здолав зробити Вессл за замкнутими дверима в кімнаті малої сестрички Кристієвої кралі, залишилося для всіх цілковитою таємницею. Дівчина не хотіла про це говорити нікому: ані жодній із своїх подруг, навіть Кристієвій кралі, ані самим Кристі та Йоссар’янові. Вессл, може, й розповів би, та Йоссар’ян поклав собі ні про що більше його не питати.
— А хочеш знати, навіщо мені потрібні круглі щоки?
Йоссар’ян сидів, ані пари з вуст.
— Ти пригадуєш, як тоді в Римі та діваха, що так тебе ненавидить, лупила мене туфлею по голові? Хочеш знати, чому?
Важко було навіть собі уявити, чим це він міг її так роздратувати, — адже вона гамселила його по голові хвилин з двадцять. Дивно, як їй не вистачило люті, щоб ухопити Вессла за гомілки, підняти й вибити з нього дух. А це було їй цілком до снаги: дівка була довготелеса й могутня, а Вессл — хирлявий коротун. Виставлені вперед зуби та вирячкуваті очиці якнайкраще пасували до його круглих щік, а на зріст він був менший навіть за того шмаркача Хлюпа, який мешкав у наметі, поставленому де не слід — в адміністративній зоні по той бік залізниці. У цьому наметі щоночі горлав уві сні Голодний Джо.
Адміністративна зона, в якій помилково поставив свого намета Голодний Джо, містилася в самому центрі розташування ескадрильї, поміж ровом, де пролягала залізнична колія, та чорним вибоїстим асфальтовим шосе, що збігало з пагорбів. На шосе завжди можна було підібрати не дуже зугарних, трохи щербатих, але грудастих і завжди усміхнених дівчат і, пообіцявши підвезти їх, тут же з’їхати з дороги і лягти в бур’яні. Йоссар’ян не пропускав жодної такої нагоди, але їх у нього було куди менше, ніж того хотілося Голодному Джо, котрий завжди міг добути джип, але не вмів водити.