Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Пілот Макпростак був геть ненормальний: він ніколи не пропускав нагоди прошугнути бриючим льотом понад самим наметом Йоссар’яна, аби лиш перевірити, чи той не боягуз; а ще він полюбляв пронестися з шаленим ревом над плотом на порожніх бочках, що мирно погойдувався на воді поблизу сніжно-білої піщаної коси, коли там голяка смагліли офіцери. Ділити намет із божевільним — не іграшки, та Кристі було начхати, він і сам був псих і кожного вільного дня біг упрівати на будівництві офіцерського клубу, до якого Йоссар’ян ніколи й рук не приклав.
Взагалі можна було нарахувати вже чимало офіцерських клубів, до спорудження яких Йоссар’ян не приклав рук, але з жодного він не пишався так, як із цього, на П’яносі. То був величний і — мовлячи про Йоссар’яна — абсолютно нерукотворний пам’ятник силі його духу. Поки тривало будівництво, Йоссар’ян не показав там і носа, зате потім став найзапеклішим його завсідником — так сподобалась йому ця простора, гарна, оббита гонтом будівля. І справді, кращий офіцерський клуб важко було й уявити, тож серце Йоссар’яна лунко стукотіло від гордощів, коли він, споглядаючи споруду, виразно усвідомлював, що в цьому архітектурному диві не закладено ані крихти його власної праці.
Того вечора, як вони із Мудренджером востаннє обзивали один одного психами, їх було четверо за столиком в офіцерському клубі. Вони сиділи в глибині залу, біля столика для гри в кості, на якому Везунбі теж ніколи не програвав. Кості Везунбі метав так само майстерно, як грав у пінг-понг, а в грі у пінг-понг Везунбі був таким же зухом, як і в усьому, за що брався. Все, що робив Везунбі, він робив краще за всіх. Цей білявий хлопчина із Айови щиро вірив у бога, святу материнську любов і в американський спосіб життя, хоча зроду над усим цим не замислювався. Це був загальний улюбленець.
— Падлюка, як я його ненавиджу, — пробурмотів Йоссар’ян собі під ніс.
Суперечка з Мудренджером спалахнула за кілька хвилин до того, як Йоссар’ян заходився шукати кулемет. У клубі було не протовпитись, до бару не протовпитись, до столу для пінг-понгу не протовпитись, до столика для гри в кості не протовпитись. Люди, що їх хотів би покосити з кулемета Йоссар’ян, мирно заполонили стойку і хором горлали якісь сентиментальні пісеньки, і нікого це чомусь не дратувало. Тож, за браком кулемета, Йоссар’ян смачно опустив підбор на пластмасовий м’ячик, що підкотився йому під ноги.
— Ну і Йоссар’ян, — недобре реготнули, хитнувши головами, обидва гравці і дістали з коробки на полиці інший м’ячик.
— Ну і Йоссар’ян, — недобре реготнув Йоссар’ян.
— Йоссар’ян! — застережливо прошепотів Кристі.
— Ну, що я казав? — вигукнув Мудренджер. — Тепер бачите!
— Ну і Йоссар’ян! — уже голосніше реготнули гравці, почувши, як той їх передражнює.
— Ну і Йоссар’ян! — у тон їм повторив Йоссар’ян.
— Йоссар’яне, благаю! — знову просичав Кристі.
— Ну, тепер бачите? — тріумфував Мудренджер. — Це соціально небезпечний тип.
— Затули пельку, — порадив Данбар, що взагалі симпатизував йому, бо Мудренджер завжди нагонив на нього нудьгу, і час минав для нього не так швидко.
— Таж Везунбі тут сьогодні немає! — єхидно під’юдив Йоссар’яна Мудренджер.
— А при чому тут Везунбі? — запитав Йоссар’ян.
— І полковника Пескарта нема! — не вгавав Мудренджер.
— А при чому тут полковник Пескарт?
— Тоді яких же падлюк ти ненавидиш?
— А які тут є?
— З тобою неможливо сперечатися, — рішуче відказав Мудренджер. — Ти й сам не знаєш, кого ти ненавидиш.
— Хоча б тих, хто намагається мене отруїти, — озвався Йоссар’ян.
— Ніхто не намагається тебе отруїти!
— А чого ж уже двічі мені підсипали отруту в їжу? Раз — коли ми брали Феррару, другий — під час Великої Облоги Болоньї.
— Отруту було підсипано всім, — пояснив Мудренджер.
— І ти гадаєш, мені особисто від цього легше?
— До речі, то була зовсім не отрута! — із запалом вигукнув Мудренджер, який завжди гарячився — тим більше, чим більше збивався з пантелику.
Мудренджер неначе забув усе те, що йому стільки разів утовкмачував Йоссар’ян: скільки він себе пам’ятає, хтось так чи інакше важився на його життя. Бо одні його люблять, інші — не люблять і зичать йому смерті. А не люблять його за те, що він ассірієць.