Пастка на дурнів

Однак Йоссар’ян був певен, що саме він не помиляється, бо, пояснив він Мудренджерові, він зроду не помилявся. Всюди, куди не глянь, самі божевільні, і єдине, що залишається зробити серед цього розгулу божевілля такій нормальній і розважливій молодій людині, як Йоссар’ян, — так це сховатися, інакше не вцілієш.

Вийшовши із шпиталю, Йоссар’ян скоса придивлявся до кожного стрічного. Хоча Майла на базі не було — той подався до Смирни по врожай фініків, офіцерська їдальня працювала на славу. Ще сидячи в санітарній машині, поки вона мчала донизу, рвучко підскакуючи по вибоїнах звивистої, схожої на рвані підтяжки, грунтової дороги, Йоссар’ян жадібно ловив ніздрями пряний аромат приправленого гострими спеціями баранця. На обід того дня був шашлик — на шампурах, мов сатанинські змії, смачно сичали кусні м’яса, що їх аж три дні маринували у спеціальному розчині, рецепт якого Майло вишахрував у одного пройди гендляра на Близькому Сході; за гарнір правив перський рис та спаржа по-пармськи; на десерт подавали вишневе желе і по чашечці паруючої кави по-турецьки з коньяком чи лікером, за смаком. Порції були велетенські, і їх майже непомітно подавали на застелені дамаськими скатертинами столи італійські офіціанти-віртуози, що їх викрав для Майла на Великій землі сам майор …де Копитляй.

Лиш відчувши, що він скоро лусне, Йоссар’ян важко відхилився на спинку стільця в приємному заціпенінні, не маючи навіть сил витерти клейкі від соусу губи, Відколи Майло став начальником їдальні, звичайні трапези перетворилися в них на розкішні бенкети, і на мить Йоссар’янові здалося, що все не так уже й погано.

Та це запаморочення враз минуло, коли він, гикнувши, пригадав, що всі тільки й шукають нагоди його вбити. Йоссар’ян прожогом вискочив з їдальні й побіг до Дока Дайліка просити, щоб той негайно списав його на землю й відправив додому.

Док Дайлік вигрівався на осонні, сидячи на високому стільці біля свого намету. Здалеку він скидався на понурого птаха, гостреньким, хижим писком нагадував відгодованого щура.

— П’ятдесят, — одказав він Йоссар’янові, похитавши головою. — П’ятдесят бойових вильотів — наказ полковника.

— Але ж у мене всього сорок чотири!

Його зойк не справив на Дока Дайліка ніякісінького враження, і, знову похитавши головою, той рівним голосом повторив:

— П’ятдесят бойових вильотів, п’ятдесят. Новий наказ полковника.