Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
Коли настала весна, художники якось уночі урочисто рушили через весь Рим до єврейського передмістя, щоб покуштувати перших артишоків, популярної римської страви, у приготуванні якої здобула бучну славу одна стара єврейка. Реновалес із прапором у руках виступав попереду «артишокової процесії», заспівуючи гімни, що уривалися криками всяких звірів, а товариші весело марширували слідом, почуваючи себе сміливими й зухвалими під проводом такого могутнього ватажка. З Маріано можна було не боятись нікого. Розповідали, як у одному з провулків кварталу Трастевере він перестрів двох бандитів, відібрав у них ножі й обох прибив до смерті.
Та несподівано атлет замкнувся в академії і перестав з’являтися в місті. Кілька днів про це тільки й розмов було скрізь, де збирались художники. Реновалес малює; скоро має відкритися мадридська виставка, і він хоче послати туди картину, що виправдала б його стипендію. Зачинив перед усіма двері своєї студії; не хоче слухати ні зауважень, ні порад; картина має бути такою, як він задумав.
Незабаром товариші забули про Реновалеса, і він спокійно закінчив роботу й послав своє творіння на батьківщину.
Виставка стала для нього тріумфом; він ступив перший упевнений крок до майбутньої слави. Тепер йому соромно й совісно було згадувати про той галас, який знявся тоді навколо його «Перемоги під Павією»у 1525 році відбулася битва під Павією (північна Італія) між іспанцями та французами. У ній іспанські війська знищили понад 10 тисяч солдатів ворога й захопили у полон французького короля Франціска І.. Люди юрмилися перед величезною картиною, забувши про інші виставлені полотна. А що тими днями уряд тримався твердо, кортеси не засідали, жоден тореадор не попав бикові на роги, то газети, за браком актуальніших новин, стали одна поперед одної подавати репродукції Реновалесової картини та розводитися про неї; друкували портрети автора, — і у фас, і в профіль, і великі, й малі; в усіх подробицях описували життя художника в Римі та його дивацтва, розчулено згадували про бідолашного старого коваля, що десь у глухому селі клепає собі залізо і навіть гадки не має, яку славу здобув його син.
Одним стрибком перескочив Реновалес із мороку невідомості до осяйного апофеозу. «Діди», які мали винести йому присуд, виявили доброзичливість із відтінком поблажливого співчуття. Дике звірятко приручалося. Реновалес побачив світа й тепер повертається до добрих давніх традицій, стає таким самим художником, як і інші. На його картині були мазки, покладені, здавалося, пензлем Веласкеса, фрагменти, гідні самого Гойї, деталі, що нагадували манеру Ель Греко. Від самого ж Реновалеса там не було майже нічого, і ця суміш різнорідних стилів якраз і стала головною прикметною рисою полотна. Саме тому всі так захоплювалися картиною, а її автор здобув першу премію.
Чудовий, дебют. Одна вдова-герцогиня, велика покровителька мистецтва, котра за все життя не придбала жодної картини чи статуї, але збирала в своєму салоні відомих скульпторів і художників, знаходячи в цьому дешеву втіху і вважаючи, що таке оточення додає світській дамі блиску, висловила бажання, щоб їй представили Реновалеса. Досі молодий художник уникав світського товариства, але запрошення такої вельможної дами зламало його впертість. Чом би йому й не познайомитися з вищим світом? Він піде, нехай навіть там доведеться удавати з себе іншу людину. Отож Реновалес пошив собі перший фрак і побував на кількох бенкетах у герцогині, де всіх насмішив своєю манерою сперечатися з академіками. Відвідав він також інші салони і на кілька тижнів опинився в центрі уваги вищого світу, трохи скандалізованого його «нетактовними вихватками», але задоволеного, що колишній зухвалець дав себе приручити. Молоді сеньйори шанували його за те, що він володів шпагою, як святий Георгій мечем. Хоча цей художник і син коваля, особа він досить пристойна. Дами зваблювали його найчарівнішими усмішками: кожна сподівалася, що модний живописець захоче зробити їй приємність і задарма намалює її портрет, як уже намалював портрет герцогині.
У ту пору світського життя, коли щовечора після сьомої Реновалес красувався у фраці й не малював нічого — тільки жінок, що хотіли здаватися вродливими і довго радилися з художником, у якому вбранні їм позувати, — у ту пору й познайомився Реновалес зі своєю майбутньою дружиною Хосефіною.