До катастрофи лишалося кілька секунд

Єдине, що приховав капітан, — коли і де має статися катастрофа. Знаючи своїх юних друзів, вирішив не привертати до цього їхньої уваги. Щоб, не дай Боже, не подалися туди.

Почувши прізвище Дармовиса, хлопці аж роти пороззявляли.

— Дармовис?! — вигукнув Женя.

— Так це ж батько того Шурика, про якого ми говорили, однокласника нашого, який із Ноликом поперед нас познайомився. Прізвище ж Шурика — Дармовис. Ми хіба не казали?

Тепер уже Степан Іванович роззявив рота.

— Не казали, — капітан засміявся. — Отакої! Ну, це вже, браття, зовсім… яку кіно.

Та враз капітан спохмурнів:

— Негаразд вийшло. Якби знав, не згадував би Дармовиса. Він же під підозрою. А ви Шурику можете ненароком…

— Ні-ні! — двічі стукнув себе в груди Женя.

— Що ви?! — підхопив Вітасик. — Не бійтеся.

— Ми… — Женя заперечливо похитав головою.

— Та вже нікуди не дінешся, — зітхнув капітан. — Справа ускладнюється тим, що, дізнавшися, мабуть, про наш приїзд, Дармовис разом із Шуриком поквапливо зірвався вчора й поїхав кудись машиною. Не додому, бо дома його нема. А збирався ночувати на дачі.

— Точно! Збирався! — вигукнув Женя.

— Шурик про це якраз говорив: «Тато збирається сьогодні ночувати», — вигукнув Вітасик.

— От бачите, — похитав головою Степан Іванович. — Снаряди лягають все ближче, як каже Анатолій Петрович. А що за хлопець ваш Шурик?

Женя й Вітасик перезирнулися.

— Я не знаю… — знизав Женя плечима.

— Нормальний, по-моєму, — сказав Вітасик.

— Не фантазер? Не вигадник?

— Та ні! Який там фантазер! — Женя махнув рукою. — Навіть коли треба, збрехати не вміє. Як уроку не вивчить, одне й те саме плете: «Мама захворіла, в аптеку бігав».

— А чого ви питаєте? — поцікавився Вітасик.

— Ну… міркую просто, фантазую… Про те, як Нолик однією рукою залізобетонний блок переставляв, він вам сказав? Ви ж самі не бачили?

— Не бачили, — погодився Женя.

— То, може, цього й не було? Вигадка.

— А для чого? — спитав Вітасик.

— От давайте поміркуємо разом… А що як Шурик і Нолик з однієї, так би мовити, компанії? І мета їхня, ну, не зовсім їхня, а тих, хто їх інструктує, в тому, щоб відвернути увагу слідства від крадіжки в особливо великих масштабах. Спрямувати слідство на манівці. Щоб устигнути сховати кінці у воду. От чого Нолик звернувся саме до вас? Чого? Випадково? Не думаю… Шурик знає, що ви знайомі зі мною? Знає. Весь клас знає. А я веду справу крадіжки у магазині, де працює його тато. Не будемо ігнорувати цього факту. Ставка на те, що ви обов'язково розкажете мені…

— Але хто такий Нолик? — спитав Женя.

— Цього ми поки що не знаємо. І це обов'язково треба з'ясувати. От чого він з'являється саме на кладовищі біля склепу, яким ви цікавитеся, бо там підземний хід і вам дуже кортить розгадати таємницю монастирських підземель?