Гобіт, або Туди і Звідти

Ґандальф і Торін вибрали їх для себе, а Більбо взяв кинджал у шкіряних піхвах. Напевно, тролеві він правив лише за якийсь крихітний кишеньковий ножик, але для гобіта цілком міг послужити коротким мечем.

— Здається, це добра зброя, — промовив чарівник, до половини видобувши мечі з піхов і з цікавістю їх розглядаючи. — їх не викував ані троль, ані людина, не в цих краях і не в наші дні; але якщо ми прочитаємо вирізьблені на них руни, то дізнаємося про них більше.

— Ходімо подалі від цього страшного смороду! — не витримав Філі.

Тож вони винесли з печери горщики з монетами і ту їжу, яка була неторканою і виглядала придатною для споживання, а також одне барило елю, яке лишилося повним. На той час вони були раді поснідати, тож, неабияк зголоднівши, не вернули носа від харчів, здобутих у коморі тролів. їхня власна провізія була дуже мізерна. А тепер у них був і хліб, і сир, і вдосталь елю, а ще копчена свиняча грудинка, яку можна було підсмажити у приску.

Після снідання вони поснули, бо ніч було зіпсовано, і не робили нічого до полудня. Потім, привівши поні, вивезли горщики із золотом і закопали їх у потаємному місці, недалеко від шляху над річкою, проказуючи над ними силу-силенну замовлянь — на той випадок, якщо матимуть змогу повернутись і відкопати їх. Коли все було зроблено, вони знову посідали верхи і потрюхикали далі стежкою, що вела на схід.

— Навіщо ти зникав, якщо це не таємниця? — спитав Торін у Ґандальфа, коли вони їхали поруч.

— Аби подивитись уперед, — відповів той.

— А чому повернувся в такий слушний час?

— Аби озирнутися назад, — була відповідь.

— Так-так, — сказав Торін, — але чи не можна зрозуміліше?

— Я поїхав уперед, аби розвідати дорогу. Незабаром вона стане небезпечною і важкою. Також мене непокоїло, як поповнити наші невеликі запаси провізії. Я від’їхав не дуже й далеко, коли зустрів двох моїх друзів із Рівендолу.

— А де це? — спитав Більбо.

— Не перебивай! — сказав Ґандальф. — Дістанешся туди за кілька днів, якщо нам пощастить, і довідаєшся про все сам. Отож, я зустрів двох людей Ельронда. Вони поспішали вперед, побоюючись тролів. І це вони розповіли мені, що троє тролів спустилися з гір і осіли в лісах недалеко від дороги: вони розлякали всіх у цих околицях і чигають у засідці на подорожніх. Я відразу ж збагнув, що мені треба повертатись. Озирнувшись, я побачив оддалік вогник і попрямував до нього. Ну от, тепер ви все знаєте. Будьте ласкаві, наступного разу поводьтесь обережніше, інакше ми нікуди не потрапимо!

— Ми тобі дуже вдячні! — сказав Торін.