Емілі з Місячного Серпа
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Emily of New Moon #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-319-9
- Переводчик: Олег Бурячківський
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі з Місячного Серпа». Краткое содержание книги:
— Так, це кволе дитя, — підтвердив дядько Воллес.
(Емілі дала вихід своїм емоціям, скрививши міну на адресу дядька Воллеса. «Якщо колись матиму свиню, — назву її твоїм ім’ям», — подумала вона, відчувши полегкість і задоволення від своєї уявної помсти.)
— Хтось мусить дбати про неї, допоки дитина жива, — самі розумієте, — сказав дядько Олівер.
(«Вам вигідна моя смерть, але, якби я насправді померла, вас до кінця життя гризло б сумління», — думала Емілі. Тим часом у розмові настала пауза, під час якої дівчинка малювала в уяві своє поховання, вибирала собі гробарів, а також найпатетичніший псалмовий вірш, який заповіла б викарбувати на своїм надгробку. Та поки спромоглася вибрати, знову заговорив дядько Воллес.)
— Ми не можемо покинути її напризволяще. Мусимо цю дитину десь притулити… — мовив він.
(«Не хочу, щоб вони називали мене „ця дитина“», — з гіркотою подумала Емілі.)
— Хтось має створити для неї родинне вогнище, — вів далі дядько Воллес. — Ми не можемо покинути дочку Джульєтти на милість чужих людей. Я здаю собі справу в тім, що здоров’я Єви не дозволяє доглядати й виховувати дитину…
— Таку дитину, — докинула Єва.
(Емілі показала тітці Єві язика.)
— Бідолашне дитятко, — лагідно мовила тітка Лаура.
(Якась крига розтанула в серці Емілі на ті слова.
Вона була щаслива, що її назвали так ніжно.)
— Не думаю, що вона аж так потребує твого співчуття, Лауро, — суворим тоном сказав дядько Воллес. — Цілком очевидно, що вона не вельми чутлива. Відколи ми приїхали, я не помітив на її очах ані сльозинки.
— Ти зауважила: вона навіть не схотіла востаннє поглянути на обличчя батька? — спитала тітка Елізабет.
Тут кузен Джиммі несподівано став посвистувати, дивлячись на стелю.
— Вона настільки чутлива, що змушена це приховувати, — відповіла тітка Лаура Воллесові й Елізабет.
Дядько Воллес аж пирснув од сміху.
— Може, візьмемо її до себе, Елізабет? — несміливо запропонувала Лаура.
Тітка Елізабет занепокоєно засовалася в кріслі.
— Не думаю, щоб їй було добре в Місячному Серпі, поміж трьох літніх людей.
(«Було б! Було б!» — подумки вигукнула Емілі.)
— А ти, Рут? — звернувся дядько Воллес до сестри. — Ти мешкаєш сама у великому домі. Трохи товариства тобі не зашкодило б…
— Не люблю цієї малої Стар, — гостро сказала тітка Рут. — Вона хитра, наче змія.
(«Неправда!» — подумала Емілі.)
— Під мудрим і чуйним керівництвом дитина може позбутися всіх своїх вад, — промовив дядько Воллес аж ніби врочисто.
(«Не хочу їх позбуватися!» Емілі дедалі сильніше злостилася під столом. «Краще мої вади, аніж ваші… ваші…» — вона шукала влучного слова і враз, тріумфуючи, пригадала один із батькових виразів: «ваші огидні чесноти!»)
— Сумніваюсь, — мовила, наче прокаркала, тітка Рут. — Яблуко від яблуні далеко не падає. Що стосується Дугласа Стара, то я вважаю, що це непорядно — умерти, залишивши свою дитину без гроша.
— Чи ж він зробив це навмисно? — запитав кузен Джиммі, вперше взявши слово.
— Він був у житті нікчемним банкрутом, — процідила крізь зуби тітка Рут.
— Неправда! Неправда! — заверещала Емілі, зненацька висунувши голову зісподу скатертини, між двох передніх ніжок столу.
Мурреї з хвилину сиділи мовчки, цілком нерухомі, неначе скам’яніли від емоційного вибуху Емілі. Врешті-решт, тітка Рут підвелася й, приступивши до столу, піднесла край скатертини, за якою Емілі встигла сховатися знову, геть засмучена, лиш тепер до ладу збагнувши, що вона скоїла.
— Встань і вийди звідти, Еміліє Стар! — наказала тітка Рут.
«Емілія Стар» вибралася з-під столу. Вона не була надто вже перелякана — радше сильно розгнівана. Очі її потемніли, аж стали зовсім чорними, щічки палахкотіли.
— Що за чудо мале… Яке розкішне маленьке чудо! — вигукнув кузен Джиммі.
Але ніхто не звернув уваги на цей захоплений вигук. Адже слово мала тітка Рут:
— Ти, безсоромна істото, шпигунко! Кров Старів дається взнаки, Муррей ніколи б такого не вчинила. Тебе належить відшмагати!
— Батько не був банкрутом! — крикнула Емілі, трусячись од гніву. — Не маєте права називати його банкрутом. Кого так любили, як його, той не може бути банкрутом. Не думаю, щоб тебе, тітко, бодай хтось у твоєму житті любив. Отже, саме ти — банкрут. А, крім того, я не помру від сухот — чуєте?!
— Чи здаєш собі справу, якого ганебного вчинку ти припустилася? — запитала тітка Рут із холодною лютістю.