Знаменитий детектив Блюмквіст
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966–661–640–8
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Знаменитий детектив Блюмквіст». Краткое содержание книги:
Звісно, вистава теж була цікава й весела, проте найбільше їм запам'яталися попередні дні, заповнені тренуванням і напруженою працею. Тепер недавні циркові артисти тинялися й не знали, до чого б їм узятися. Найменше страждав Калле. Обов'язки детектива сповнювали змістом усі його дні, а часом і ночі. Коли раніше він стежив за всім разом, то тепер зосередив свою увагу тільки на дядькові Ейнарові. Андерс і Єва-Лотта часто казали, що їм хочеться, аби дядько Ейнар швидше поїхав, а Калле жахався того дня, як його злочинець спакує валізку й вирушить у дорогу. Зникне підозріла особа, і життя його стане порожнє й нецікаве. А ще гірше буде, коли дядько Ейнар поїде, перше ніж Калле встигне дослідити, в чому ж він завинив.
Що він злочинець, Калле ані на хвилю не сумнівався. Правда, всі попередні підозрілі особи врешті виявилися порядними людьми, принаймні Калле не зміг їх ні в чому звинуватити, та цього разу він був певний.
«Стільки доказів, що важко помилитися», — переконував себе Калле, як часом його посідав сумнів.
Проте Андерса та Єву-Лотту анітрохи не цікавила боротьба із злочинцями, і їх знемагала нудьга. На щастя, одного дня, як Андерс ішов з Євою-Лоттою Великою вулицею, поштарів Сікстен гукнув йому вслід:
— Дівчур!
І це тепер, як Андерсів і Сікстенів табори замирилися! Видко, Сікстен теж знудився й надумав поновити війну.
Андерс зупинився; Єва-Лотта й собі стала.
— Що ти сказав? — перепитав Андерс.
— Дівчур! — задерикувато мовив Сікстен.
— Ага. А я гадав, що мені вчулося. Шкода, але доведеться налупцювати тебе в таку спеку.
— О, прошу дуже! — мовив Сікстен. — Я тобі потім прикладу до лоба крижину. Якщо ти залишишся живий!
— Зустрінемось надвечір у Преріях, — мовив Андерс. — Іди підготуй свою маму, але обережно!
Вони розійшлися, і Андерс та Єва-Лотта, приємно схвильовані, пішли додому — попередити Калле. Адже починалась війна, що напевне прикрасить не один їхній літній день.
Калле мав роботу. Крізь дірку в огорожі він стежив за дядьком Ейнаром, що, як неприкаяний, тинявся по садку. Калле не дуже хотілося відриватись від свого діла, але ж не можна було лишитися байдужим до Сікстенового виклику. Вони всі троє вмостилися в Євиній-Лоттиній альтанці й заходились обмірковувати плани війни, коли це раптом вигулькнув дядько Ейнар.
— Ніхто зі мною не грається! — поскаржився він. — А що це у вас за рада?
— Починається війна, — коротко пояснила Єва-Лотта. — Андерс битиметься з Сікстеном.
— А хто такий Сікстен?
— Один із найдужчих хлопців у місті, — мовив Калле. — Андерсові напевно перепаде.
— Таки перепаде, — радісно погодився Андерс.
— Може, допомогти тобі? — запропонував дядько Ейнар.
Діти витріщилися на нього. Невже він справді гадає, що вони вплутають дорослого дядька в свою бійку? Аби він усе зіпсував?
— Ні, — сказав Андерс, невдоволений, що йому доводиться відповідати на таку дурницю. — Ні, це було б нечесно.
— Мабуть, що так, — погодився дядько Ейнар трохи ображено. — Зате було б доречно. Але ти ще надто малий і не можеш збагнути, що таке доречність. Цього вчаться поступово.
— Сподіваюся, що Андерс ніколи не навчиться такої дурниці, — бовкнула Єва-Лотта.
На це дядько Ейнар обернувся й пішов геть.
— Він наче розсердився, — мовила Єва-Лотта.
— Певне. Дорослі люди бувають часом дивакуваті, але цей усіх перевершив, — мовив Андерс. — І з кожним днем стає ще дивакуватіший.
«Гай, гай, аби ви знали!» — подумав Калле.
Преріями звався громадський вигін на околиці міста, зарослий кущами. Його посіли діти. Тут вони робилися шукачами золота, долали Аляску, тут мушкетери влаштовували запеклі двобої, палали табірні багаття в Скелястих горах, тут полювали на африканських левів, шляхетні лицарі гарцювали на своїх гордовитих скакунах, жорстокі чиказькі гангстери несхибно стріляли зі своїх автоматичних пістолетів — усе залежно від того, який фільм ішов у міському кінотеатрі. Влітку, звісно, кінотеатр був зачинений, але це ще не безвихідь. Лишалося багато не доведених до кінця піратських воєн, та й до мирних забав Прерії теж надавалися.
Сюди й попростували Андерс, Калле та Єва-Лотта, сподіваючись цікавої пригоди. Сікстен зі своєю ватагою вже чекав там. Його приятелів звати було Бенка і Йонте.
— Ось той, хто влучить тебе в саме серце! — вигукнув Сікстен, вимахуючи жваво руками.
— Хто твої секунданти? — спитав Андерс, не звертаючи уваги на страшну погрозу. Він спитав тільки задля годиться, бо добре знав, хто буде секундантами.