Двоє під однією парасолькою

Однак, як Ігор ще й минулого разу угледів, дещо з образу випадало. Ось і зараз: говорили, танцювали, коробку шоколадного “Асорті” майже спорожнили — все йшло досить гладко, а перед його відходом, він уже стояв біля дверей, Настя несподівано запитала:

— Вас щось непокоїть, Ігорю, чи не так?

Ось тобі й маєш! Мама рідна, татусь інженер, найкращий друг Пащенко, інтелектуал і стрибун у висоту, — ніхто нічого не помічав. А дівчина Настя з ходу помітила.

А що помітила, питається? Що нас непокоїть, хвилює, спати по ночах не дає? Втім, спимо наче нормально, отже, даруйте, помічати нічого…

Ти хоч сам з собою будь відвертий, товаришу Бородін, себе не обдурюй. Адже знаєш, що котрий вже день живеш подвійним життям чи, точніше, двома життями. Один Ігор Бородін ходить у школу на заняття, вчить уроки, дивиться телевізор, сидить у гостях у гарної дівчини Насті, жартує з другом Валерою, веде бесіди з батьком про прочитані книжки. А інший Бородін, його таємний двійник, йде по Русі з торбиною, дивиться по сторонах, бачить те, що бачить, шукає зміст життя.

А може, він себе шукає?..

Навіщо ти пішов туди, навіщо переступив хиткий кордон двох часів? Що ти, власне, втратив у цей рік, у цю осінь, на цій дорозі? Що тобі треба від старика Ледньова, від Пелікана? Пригод тобі не вистачало? Та не любиш ти пригод, тільки потайки мріяти про них і здібний, а як дійде до Діла… До речі, схоже, що вже незабаром дійде і до діла: згадай наказ Пелікана…

А може, ти справді себе шукаєш?

Кажуть: досягаючи чудового переможного віку, коли юнак ось-ось стане чоловіком і розпочне щосили творити великі справи, в нього з’являється неусвідомлене бажання відчути грунт під ногами. Бо в противному разі як великі справи творити — без грунту, без точки опори? Несерйозно. Архімед ось не зміг, лише наобіцяв.