Дике полювання короля Стаха
- Автор: Короткевич Володимир Семенович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Дике полювання короля Стаха». Краткое содержание книги:
Не висловлював особливого захоплення королем Стахом тільки Роман Яновський, могутній магнат, володар Болотяних Ялин. Король підозрівав, що Роман вступив у підступи зносини з гетьманом литовським і навіть римською церквою Він попередив Яновського, що це погано для нього за кінчиться. Яновський запевнив його у своїй повазі й відданості, і король Стах повірив, навіть почоломкався з Романом навіть змішав у кубкові свою і його кров, яку потім випили обидві договірні сторони. Стах навіть надіслав Романові срібний посуд.
Невідомо, що змусило Романа зважитися на наступний вчинок. Чи славолюбство, чи віроломство, чи, може, ще щось. А він був другом законному королеві. Він запросив короля Стаха на полювання, і той приїхав до нього зі своїм невеличким мисливським загоном осіб з двадцять. Штамет мав з'явитися до замку назавтра, часу було досить. Король вирішив побавитися, тим більш, що предмет полювання був вельми спокусливий: болотяна рись, істота, яка нагадувала розмірами і забарвленням тигра і вже тоді була рідкісною у наших пущах, а опісля, років через сто, зовсім зникла і про неї навіть забули.
І чорну зраду замислив він, пан Роман. Хоч і був король Стах мужицьким королем, і хоч повстав проти божої влади, але хіба не благословив би бог і його владу, якби він захопив трон дідів своїх.
І приїхав король Стах до Болотяних Ялин, і тут йому палац вогнями прикрасили і бенкет влаштували. І він пив і бавився з паном Романом та іншими панами, а панів тих було, може, сотня і ще три десятки. А вночі поїхали вони на полювання, бо ночі ясні стояли, а в такі ночі болотяна рись покидає очерети, і ходить по нашій рівнині від Болотяних Ялин аж до урочищ Кургани і Пнюхи, і ловить не тільки худобу, а й самотніх людей — а тому і ненавидять її всі, тому й знищують, що вона — людожер: вовк обмине, і лісова рись найчастіше обмине, а болотяна не обмине.
І гості всі роз'їхалися, а Роман з королем Стахом, і старим своїм вірним доїжджачим Аляхном Вороною, і дрібним шляхтичем Дубатовком поїхав на болотяну рись. А ніч зробилася така, що ледь місяць світив, і похмуре все було, і стрибали по болотах, незважаючи на осінь, болотяні сині вогники.
А вогні людські погасли в хатах, і, може, навіть бог, черрез незрозумілу мудрість свою, погасив вогні і в деяких душах людських. І відбилися від загонщиків своїх пан Роман і король Стах.
Не встигли вони й оглянутися, як стрибнув з купини лемпарт болотяний, збив ударом своїх грудей у груди Романового коня і вирвав у коня того шмат живота з кишками разом, бо такий уже звичай болотяної рисі. І упав пан Роман, і відчув жах смертельний, бо звір палаючими очима пінився у його лице, і був він, звір цей, ширший за нього і довший.
Але тут король Стах скочив зі свого коня просто на спину звірові, схопив його за вуха, відірвав морду від лежачого і кордом, коротким мечем, полоснув його по горлянці.
Лемпарт відкинув його ударом лапи, і Стах відлетів, а звір насів на нього, помираючи, але тут і пан Роман скочив на ноги і розбив череп страшидла своїм бойовим келепом. Так і лежали вони утрьох; і пан Роман допоміг королю підвестися, поцілував у губи і сказав:
— Квити ми з тобою, брате. Ти мені життя врятував, а я твою душу врятував щиро.
А потім зустріли їх мисливці, і вирішили вони ніч промести разом у лісі, і ще пити й гуляти, бо ще не досить було для їхньої душі, і серця їхні після бійки з лемпартом просили вина. І розклали вони вогнище в лісі заповідному І почали пити. А темрява стояла така, коли зник місяць, що відійди далі від вогнища і не побачиш пальця на руці. Взяли вони бочки вина, що привіз Роман, і пили, забавлялися. І ніхто не знав, що вино те було отруєне, тільки Роман, Ворона і Дубатовк загодя себе до тієї отрути привчили.
І всі пили, тільки король Стах пив мало.
Стривай, Романе. Що ти робиш, Романе? За землю свою хотів кістки свої скласти цей чоловік. Що ж ти божу колю собою замінити хочеш? Панства свого тобі шкода, и чи подумав ти, що топчуть волю народу твого, мову і віру його, душу його? Не думаєш ти про це, заздрість і славолюбство у серці твоїм.
і так вони пили, поки не стали в людей з полювання короля Стаха заплющуватись очі. Але король усе говорив, якими щасливими він зробить усіх, коли сяде на трон дідів своїх.
І тоді пан Роман узяв свій корд, узяв його за рукоять обіруч, і, підійшовши до короля Стаха ззаду, підняв корд над його головою, а потім опустив цей корд вістрям на потилицю короля Стаха. Той клюнув носом, потім підвів голову, подивився в очі Романові, і лице його, залите кров'ю, було як волання жахливе до бога про помсту.