Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Я приїхала до Парижа влітку 1910 року, за рік після смерті моєї матері та за місяць після того, як моя сестра побралася з Жаном-Мішелем Монпельє, власником книгарні з сусіднього містечка. Я знайшла роботу в «Ля Фам Марше», найбільшому універмазі Парижа, і дослужилася від складської працівниці до помічниці продавця. На той час я мешкала у великому пансіоні, що належав універмагу.
Я була задоволена життям у Парижі, відколи позбулася початкового відчуття самотності та змогла придбати собі інше взуття, крім черевиків на дерев’яній підошві, що одразу виказували в мені провінціалку. Мені подобалася моя робота, подобалося бути там за чверть до дев’ятої ранку, коли відчинялися двері та входили вишукані парижанки у високих капелюшках, що обрамлювали обличчя пір’ям та хутром, і з до болю вузькими таліями. Я раділа, що нарешті звільнилася з-під гніту лихої батькової вдачі, що кидала тінь на все моє дитинство. П’яниці й негідники дев’ятого arrondissement[21] анітрохи не лякали мене. І я любила універмаг: справжній ріг достатку, сповнений красивих речей, які причаровували самим запахом і виглядом. Нові товари нескінченним потоком надходили з усіх кінців світу: італійські туфлі, англійські твідові костюми, шотландський кашмір, китайський шовк, модний одяг з Америки й Лондона. Нові продуктові зали на нижньому поверсі пропонували шоколадні ласощі зі Швейцарії, апетитну копчену рибу, кріплені вина, м’які сири. Прожити день серед метушні в стінах «Ля Фам Марше» було наче зазирнути крізь вікно в безмежний екзотичний світ.
Я не мала бажання одружуватися (не хотіла закінчити, як моя мати), і думка про те, щоб лишитися тут, як мадам Артой, кравчиня, чи моя керівниця мадам Бурден, здавалася мені цілком привабливою.
За два дні по тому я знов почула його голос:
— Продавчине! Мадемуазель!
Я обслуговувала молоду жінку, яка обрала пару рукавичок із тонкої лайки. Кивнувши йому, я продовжила обережно загортати її покупку.
Але він не став чекати.
— Мені конче потрібен іще один шарф, — виголосив він. Жінка взяла в мене рукавички, невдоволено пирхнувши. Якщо він і почув, то не показав цього.
— Думаю, щось червоне. Щось таке яскраве, вогняне. Які у вас є?
Я почувалася трохи ображеною. Мадам Бурден навчала мене, що це місце є маленьким райським куточком: клієнт завжди повинен іти звідси з відчуттям отриманого райського спочинку після гамірних вулиць (навіть якщо при цьому з нього елегантно витягали гроші). Я боялася, що моя клієнтка скаржитиметься. Вона пішла, гордовито піднявши підборіддя.
— Ні-ні-ні, не ці, — заперечив він, щойно я почала перебирати розкладений переді мною товар. — Ось ті.
Він показав униз, на скляну вітрину, де лежали дорогі шарфи.
— Оцей.
Я дістала шарф. Глибокого рубінового кольору, відтінку свіжої крові, він сяяв у моїх блідих руках, наче рана.
Побачивши це, він усміхнувся.
— До вашої шиї, мадемуазель. Підніміть трохи голову. Так. Саме так.
Цього разу я почувалася трохи збентеженою, прикладаючи до себе шарф. Я знала, що керівниця дивиться на мене.
— У вас чудовий колір обличчя, — прошепотів він і потягся по гроші, поки я швидко прибрала від себе шарф і почала загортати його в папір.
— Я впевнена, ваша дружина буде в захваті від таких дарунків, — сказала я. Моє обличчя й шия палали в тих місцях, куди падав його погляд..
А тоді він подивився на мене, і шкіра навколо його очей узялася зморшками.
— Звідки походить ваша родина, що у вас таке личко? Північ? Лілль? Бельгія?
Я вдала, що не почула його. Нам не дозволено було обговорювати з клієнтами особисті речі, особливо з клієнтами чоловічої статі.
— Знаєте, яка моя улюблена страва? Moules marinie`re[22] з нормандським кремом. Трохи цибулі. Трохи pastis[23]. Ммм, — він приклав пальці до губ і взяв пакунок, який я простягла йому. — `А biento^t[24], мадемуазель!
Цього разу я не насмілилася проводжати його очима, поки він ішов магазином. Але з того, як спалахнула моя шия, я знала, що він знов зупинився й дивиться на мене. Я відчула несподіваний гнів. У Сент-Перонні таку поведінку годі було уявити. Тут, у Парижі, я іноді почувалася так, ніби йду вулицею в спідній білизні — настільки безсоромно місцеві чоловіки витріщалися на мене.
За два тижні до Дня взяття Бастилії в магазині спостерігалося значне пожвавлення. На першому поверсі з’явилася відома співачка Містенґетт. В оточенні цілого почту прислужників і продавців вона красувалася як намальована, зі своєю сліпучою усмішкою та прикрашеною трояндами зачіскою. Вона купувала речі, не переймаючись тим, щоб роздивлятися їх, весело вказувала на вітрини й полишала продавцям збирати обране. Ми дивилися на неї зі своїх місць, наче сірі паризькі голуби на екзотичну птаху. Я продала їй два шарфи: один шовковий, кремового кольору, а другий розкішний, із фарбованого в синій колір пір’я. Дивлячись, як вона обгортає його навколо шиї, я відчула себе так, ніби дещиця її розкоші золотим пилом просипалася на мене.
21
Округу (фр.).
22
Мідії в білому вині (фр.).
23
Анісового лікеру (фр.).
24
До скорої зустрічі (фр.).