Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
Барон парі не підтримав. Генрієтта знала свою справу. Такі кулі на дорозі не валяються, а серед квесторів, якщо вірити готельним записам, був лише один маг — згаданий Кристофер.
— Якщо наша кулька виявиться із вживленою «самопискою»… — цокнувши язиком, дама розсміялася у безпідставній надії, цій згубі сищиків, і сховала кулю в сумочку, з якою, схоже, не розлучалася навіть у купальні. — Ваша світлосте, скажіть чесно: ви везунчик?
На погляд Конрада, у сумочку не помістилися б і наливне яблучко з мальованим блюдечком. Настав час подавати рапорт про впровадження! І вігілу поставити на місце теж давно пора.
— Ні. Я не везунчик. І хотів би, щоб ви офіційно пообіцяли, що при одержанні додаткових відомостей, пов’язаних зі знахідкою, поділитеся ними зі співробітниками Всевидющого Приказу.
Раптом Генрієтта Кукіль опинилася зовсім поруч. Барон відчув аромат її парфумів — слабкий, ледь помітний, із пряними тонами вербени. Широко розплющилися великі, небесно-блакитні очі. Ворухнулись тонко окреслені уста:
— З вами, бароне. Тільки з вами. Сам на сам. Інші співробітники Приказу, повірте, будуть вам заздрити…
Конрад не відсторонився.
— Браво, пані. Добре працюєте. Майстерно. Чекатиму повідомлення. Знаєте, я чув, що люди вашого відомства завжди працюють по троє. Вас прислали одну з якихось особливих міркувань?
— Ох, ваша світлосте! Це в арешт-командах ми працюємо трійцями. Або числом, кратним трьом, якщо арешт очікується складний. І повірте мені на слово — щойно йтиметься про затримання, я не залишуся на самоті…
Коли вігіла, розсміявшись, пішла, барон із хвилину проводив її поглядом. Хитра бестія! Тільки зі смаком лихо: вербена їй зовсім не пасує. У певному віці варто переходити до елегантних тонів шавлії, клементину й лаванди, на тлі, скажімо, зеленого лимона.
Під час наступної зустрічі треба буде порадити.
Якщо, звісно, Генрієтта заслужить.
Лікторам барон наказав надоумити затриманого крисюка з допомогою помірного рукоприкладства і гнати втришия. Не личить фон Шмуцам ловити всіляку шушваль!
Нехай їх «топтуни» ловлять, якщо знадобиться.
Або стряпчі.
— Із завтрашнього дня! — кричав услід хазяїн, розхрабрившись. Привид збитків, бродячи готелем і навколо, позбавляв Трепчика-молодшого глузду й останніх крихт обережності. — Завтра ж почну пускати в готель пожильців! З подвійною оплатою! За можливість безкарно пожити на місці злочину!
— Цілком вірно, добродію! — вторив йому нахабний стряпчий Терц, розмахуючи описом, як воїн мечем. — Привілеї Гільдії Готельєрів непорушні! Стаття «Про приватний заїзд», параграфи з п’ятого по тридцять шостий…
— І оточення звольте зняти! До вечора! Я свої права знаю! Нема чого мені гостей лікторами відлякувати!
— Щира правда, добродію! Ви свої права знаєте! А яких не знаєте, то я роз’ясню…
— Квест закінчився! Квестори виїхали! Я вільний від зобов’язань перед Орденом!
— На чотири наступні роки! Пане Трепчик, я особисто відпишу в орденську канцелярію…
«Треба ж! — зачудувався Конрад, сідаючи в сідло. — У чорно-білих ідеалістів ще й канцелярія є… А казали: боротьба чистих начал, таємний фундамент цивілізації! Я ось завжди думав, що саме канцелярії і є таємний фундамент цивілізації…»
Чи можна сказати, що Конрад всіма фібрами душі ненавидів писати рапорти, звіти й іншу паперову чортівню? Ні, добродії мої, цього сказати ніяк не можна, не покрививши душею. Відомий акуратист і прихильник дисципліни, барон щиро любив непохитність світобудови та кругообіг документів, заведених у Всевидющому Приказі. З віком починаєш цінувати традиції, у якій би формі вони не проявлялися. Однак зараз більшість явищ навколишнього світу викликали в обер-квізитора лише глухе роздратування. Зокрема, необхідність писати рапорт прокураторові Цимбалу. І добре б тільки рапорт! Статутом був передбачений додаток з детальним описом місця злочину, переліком доказів, долучених до справи, особистими міркуваннями стосовно заходів із розшуку та затримання винних.
На жаль! На превеликий жаль…
Скреготнувши зубами, свіжозаточеним пером і разсохлим кріслом (давно вже час вимагати заміни!) барон взявся до роботи. Однак, попри очікування, процес писання вплинув на розум і нерви цілком добродійно. Хвала мудрим порядкам Приказу! Ставлячи останню крапку й розмірковуючи, що доречніші були б три крапки, жирні й задумливі, Конрад повернув розуму колишню ясність. Забагато для одного ранку: знайомство з екстравагантною вігілою, унікальним стряпчим і облудливим готельєром. А вже про долю племінника Германа навіть думати не хотілося…