Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Ґолем - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ґолем

Электронная книга - «Ґолем». Краткое содержание книги:

Всесвітньо відомий роман австрійського письменника-експресіоніста Ґустава Майрінка «Ґолем» (1914), перекладений чи не на всі європейські мови, є одним із яскравих зразків містичної прози XX сторіччя. Ще за життя автора твір здобув широку популярність і був двічі екранізований у Франції та Німеччині. Сюжет цієї філософсько-поетичної притчі побудований на леґенді про юдейського рабина, який створив живу істоту під назвою Ґолем із глини та оживив її за допомогою каббалістичного закляття. Вперше українською мовою роман «Ґолем» переклав у 30-х рр. XX ст. Василь Софронів-Левицький, але давно вже назріла потреба нової версії перекладу цього світового шедевру, що і здійснила з високою майстерністю Наталя Іваничук.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Перейти на страницу:

Тут моя свідомість кудись відпливла, я поринув у глибоку пітьму, прошиту миготливими золотими нитками, а, повернувшись до тями — мені здавалося, минула вічність, — почув, як цоркнувся цурпалок до бруківки.

— Ви так міцно спали, що й не відчули, як ми вас термосили, — мовив до мене Йосуа Прокоп. — Пунш випили, а ви все проґавили.

Пекучий біль від недавно почутого знову захльоснув мене, я хотів закричати, що книга Іббур мені не наснилася, що можу вийняти її з касетки й показати.

Але думки не сформувалися у слова, та й навіщо: так чи інак, вони б не змогли пробитися крізь галас моїх гостей, які вже стояли на порозі — розходилися.

Цвак силоміць накинув на мене пальто, сказав, усміхаючись:

— Ходімо з нами до Лойзичека, майстре Пернат, це піднесе вас на дусі!

Ніч

Не опираючись, я дав Цвакові звести себе сходами вниз.

Я щораз виразніше відчував запах імли, яка прослизала з провулку в будинок. Йосуа Прокоп і Фрізландер випередили нас на кілька кроків, чутно було, як вони розмовляють надворі перед аркою.

— Її, мабуть, знесло водою просто до стічної канави. Що за чортівня!

Ми вийшли на вуличку, я бачив, як Прокоп, нагнувшись, шукав голівку маріонетки.

— Я радий, що ти не можеш знайти тієї дурної голови, — буркотів Фрізландер.

Художник стояв, прихилившись до стіни, його обличчя то яскраво освітлювалося на якусь мить, то знову поринало в темряву — він короткими затяжками розпалював від сірника люльку.

Прокоп сердито відмахнувся і схилився ще нижче, ледь не вклякнув на бруківку.

— Тихо! Хіба нічого не чуєте?

Ми підійшли ближче. Він мовчки тицьнув на решітку стічної канави й приклав, наслухаючи, до вуха долоню. На якусь хвилю ми теж завмерли, прислухаючись до звуків у надрах канави.

Нічого.

— Що то було? — прошепотів нарешті старий лялькар, але Прокоп урвав його, гостро шарпнув за руку.

На крихітну мить — доки серце робить один удар — мені здалося, ніби хтось там, унизу, ударив долонею по залізній блясі — майже нечутно. А коли за секунду я подумав про це, усе вже минуло, лише в моїх грудях далі бриніло відлуння спогаду й поволі розпливалося нез’ясовним страхом.

Кроки, що долинули знизу вулички, розсіяли те враження.

— Ходімо! Чого тут стовбичити? — підганяв Фрізландер.

Ми рушили уздовж будинків.

Прокоп неохоче приєднався до нас.

— Голову даю на відсічення, там хтось кричав у передсмертному жаху…

Ніхто йому не відповів, але я відчув, як підступний німотний страх скував нам язики.

Небавом ми вже стояли перед вікном кнайпи, заслоненим червоними ґардинами.

САЛОН ЛОЙЗИЧКА

Нинька великий концерт

— було написано на картонній вивісці, обклеєній по краях вицвілими світлинами легковажних молодичок.

Не встиг Цвак взятися за клямку, як вхідні двері відчинилися досередини, і дебелий, вайлуватий чолов’яга з напомадженим волоссям, без комірця, з зеленою шовковою краваткою, пов’язаною на голу шию, у камізельці, унизаній вервечкою свинячих зубів, зустрів нас, глибоко кланяючись.

— Те, те, ото гості! — улесливо примовляв він, а тоді додав, обернувшись до переповненої зали кнайпи: — Пане Шафранек, шкварте марша!

У відповідь долинуло деренчання, ніби щур пробігся фортепіанними клавішами.

— Те, те, які гості! Які гості! Погляньте-но лишень! — мурмотів чолов’яга, запопадливо допомагаючи нам роздягатися. — Так, так, нинька в мене зібралося все поважне високе панство краю, — відповідав він тріумфально на німе здивування Фрізландера, коли в глибині кнайпи на своєрідній естраді, відмежованій від столиків поруччям і сходинками на дві приступки, з’явилися два пристойні молодики у вечірніх фраках.

Ядучий тютюновий дим клубочився над столами, позаду столів, на дерев’яних лавах під стіною, напхом тулилися якісь обідранці: курви, нечесані, брудні, босі, з тугими персами, ледь прикритими вилинялими шалями; поряд — їхні сутенери в синіх солдатських кашкетах, з цигаркою за вухом; гендлярі худобою з волосатими кулаками й незграбними пальцями — з кожного їхнього поруху аж перла вульґарність; розгнуздані кельнери з нахабними очима; рябі й прищаві комівояжери в картатих штанях.

— Я поставлю іспанські ширми, щоб вам ніхто не заважав, — прохрипів масний голос товстуна, і вже за мить складана ширма, обклеєна крихітними танцюристами-китайчуками, присунулася до кутового столика, де ми розташувались.

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)