Ґолем
- Автор: Майринк Густав
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-250-3
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґолем». Краткое содержание книги:
— І довго Пернат лежав у божевільні? Шкода його, ще й сороківки нема… — озвався Фрізландер.
— Цього не знаю. Я навіть уявлення не маю, звідки він і що робив раніше. За зовнішністю, стрункою поставою і гострою борідкою, він схожий на французького аристократа минулих часів. Багато-багато років тому один старий знайомий лікар попросив мене потурбуватися про нього, підшукати йому маленьке помешкання у нашому кварталі, де б його ніхто не знав і не допікав розпитуваннями про колишнє життя, — Цвак знову зворушено глянув на мене. — Ось відтоді він мешкає тут, реставрує старожитності, різьбить камеї з коштовних каменів і тим непогано заробляє собі на життя. На його щастя, він начебто все забув, що в'язалося у нього з божевіллям. Тільки ніколи не розпитуйте Перната про речі, які можуть зворохобити спомини минулого. Про це не раз просив мене старий лікар! «Знаєте, Цваку, — казав він завжди, — ми маємо особливий метод… Доклавши чимало зусиль, ми, так би мовити, замурували його хворобу. Ніби обгородили, як обгороджують місця, де сталася лиха подія і з якими пов'язані сумні спогади…»
Слова лялькаря вразили мене, мов різницький ніж беззахисну тварину, грубими, нещадними руками зчавили моє серце.
Уже віддавна мене гризла якась притуплена мука, невиразне відчуття, ніби в мене щось відібрали, ніби я чималий відтинок свого життєвого шляху пройшов, мов сомнамбула, понад краєм прірви. Мені так ніколи й не вдалося дошукатися причини тієї муки.
Тепер усе з’ясувалося, і правда пекла мене, мов відкрита рана. Моя хвороблива нехіть віддатися на волю течії споминів про минуле; отой дивний сон, що снився мені знову й знову, ніби я блукаю будинком з замкненими кімнатами, розпачливо шукаючи виходу; боягузлива відмова моєї пам’яті в тому, що стосувалося моєї юності — усьому раптом знайшлося страшне пояснення: я був юродивим, мене загіпнотизували, замкнули моє божевілля до «кімнати», пов’язаної лише з деякими комірками мозку, зробили мене неприкаяним посеред життєвого моря. Без жодної надії віднайти втрачену пам’ять!
Механізми моїх думок і вчинків лежали глибоко сховані в якомусь іншому, забутому бутті, збагнув я. І ніколи мені їх не відшукати. Стята рослина — ось хто я; парость, яка росте з чужого кореня. Та навіть якби пощастило мені дістатися до тієї замкненої «кімнати», чи б не потрапив я знову до рук примарам, заточеним там?
Історія про Ґолема, яку оце розповідав Цвак, промайнула в моїй голові, і я зненацька відчув, що існує дуже тісний, таємничий зв’язок між леґендарною кімнатою без дверей, де начебто живе незнайомець, і моїм промовистим сном.
Так! Моя «мотузка» теж обірветься, якщо я спробую зазирнути крізь заґратоване віконце власного єства.
Дивний взаємозв’язок ставав для мене щораз явнішим і вселяв невимовний жах.
Я відчував: це — явища незбагненні, переплетені між собою, які летять вперед без мети, немов сліпі коні.
Так само й в ґетто: кімната, закапелок, до якого ніхто не може знайти входу; примарна істота, яка мешкає там і лише іноді виходить у місто, щоб сіяти страх та моторош серед людей…
Фрізландер далі різьбив голову, і дерево скрипіло під лезом різця.
Той скрип завдавав мені майже фізичного болю, я глянув, чи ще багато роботи йому лишилося.
Дерев’яна голівка вертілася на всі боки в руках художника, ніби, наділена свідомістю, зорила по кутках. Потім її очі надовго спинилися на мені, задоволені, що врешті мене знайшли. Я теж не зміг більше відвести погляду, незмигно дивився на дерев’яне обличчя.
На якусь хвилю різець художника ніби завагався, щось вишукуючи, потім рішуче зробив ще один штрих, і цурпалок нараз ожив…
Я упізнав жовте обличчя незнайомця, який приносив мені книжку.
А потім я вже нічого не розрізняв. Усе тривало якусь секунду, я відчув, як перестало битися моє серце й лише боязко тріпоталося.
Та, як і тоді, обличчя відкарбувалося у моїй свідомості.
Я сам ним став, лежав на колінах Фрізландера й розглядався довкола.
Мої очі блукали кімнатою, а чужа рука обертала моєю головою.
Враз я побачив схвильоване обличчя Цвака і почув його голос: Господи! Та це ж Ґолем!
Зав’язалася коротка колотнеча, з рук Фрізландера намагалися силоміць вихопити різьблену голівку, але він боронився, вигукнув, сміючись:
— Та чого ви прискіпалися до мене? Вона зовсім не вдалася… — художник вивернувся, відчинив вікно й викинув голівку надвір.