Скляні бджоли

До речі, коли я служив у легкій кавалерії, моя допитливість ставала мені у пригоді, адже головне завдання цього роду військ — розвідка. Патрулюючи небезпечну місцевість, я часто проводив розвідку навіть далі, ніж того вимагала тактична необхідність. Це приводило до непередбачуваних відкриттів і справляло добре враження на командирів авангарду. Кожна помилка також має свої переваги, і навпаки.

Словом, на сходах у Цаппароні я відчув, що встряг у двозначну пригоду, хоча й не мав особливого вибору. Однак давнє почуття допитливості, що прокинулося в мені, спонукало йти вперед. Мене діймало бажання довідатися, що намислив цей впливовий літній чоловік і чому він зглянувся на мене й вирішив зустрітися. Цікавість підштовхувала мене чи не сильніше, ніж сподівання на успіх. За своє життя я не раз вислизав із зашморгу, і хоча куштував приманку, та не попадався на гачок.

Тож я йшов слідом за служником до старого будинку, схожого на літню резиденцію. За вхідними дверима перед нами відкрився передпокій, в якому висіли не лише капелюхи й плащі, але також рушниці та рибальське спорядження. Потім ми потрапили до зали, заввишки у два поверхи. Тут були виставлені трофеї та гравюри Рідінґера[9] із серії «Верхова школа». Ми проминули ще два чи три приміщення, які розміром перевищували звичайну кімнату, але були менші за залу.

Потім пройшли через південний флігель, і я потрапив у бібліотеку, де крізь матові шибки на килими світило сонце. З першого погляду книжки видавали заможну людину, але не більше. Загалом я був дещо розчарований у своїх сподіваннях. Під впливом газет я гадав, що опинюся в якомусь чарівному кабінеті, де відвідувачі кам'яніють від подиву серед автоматичних дивовиж. Я зразу побачив, що в цьому сенсі помилився. Хоча я мав би розуміти, що чарівникові та володареві автоматів навряд чи вони до душі у приватному помешканні. Адже всі ми намагаємося обрати собі відпочинок, якомога віддаленіший від наших справ. Навряд чи генерал гратиметься на дозвіллі олов'яними солдатиками, та й поштар неділями не йде в піші походи. Так само говорять і про клоунів, що коли ті дома, то зазвичай серйозні і навіть меланхолійні.

У таких оселях не натрапити на типові для багатіїв розкоші. Тут не було нічого від марнославного несмаку. Цаппароні не лише мав чудового фахівця з інтер'єру, але й сам мав неабиякий смак. Це було видно з оздоблення кімнат, яке демонструвало гармонію, яку годі десь замовити в готовому вигляді, ця гармонія походила з внутрішньої потреби краси й статечності власника помешкання. Тут не було жодного холодного блиску або показної мішури: відчувалося, що тут мешкає інтелігентна і культурна людина, яка любить затишок.