Де немає Бога
- Автор: Кідрук Максим Іванович
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC
- ISBN: 978-617-12-4950-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Де немає Бога». Краткое содержание книги:
«Де немає Бога» — спроба збагнути, чи є всередині нас те, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога.
— І дешевше немає?
— Ні. Мені страшенно жаль, пані, це моя…
Українка махнула рукою, примусивши його затнутися.
— Скільки це в доларах?
— Триста тридцять один.
«Це божевілля, — подумала Анна. — Якийсь дурнуватий сон». На виході з туалету вона дістала паспорт і весь час, поки йшла до стійки, тримала його разом із телефоном у руці. Натиснувши бокову кнопку, жінка підсвітила екран. 09:39. За двадцять дванадцята в Дубаї — до зустрічі в посольстві менш як доба. Вона може придбати квиток і все ще збереже потрібні їй тридцять тисяч, та це означає, що вона залишиться в Бангкоці з трьома доларами в кишені. Чи то пак менше ніж із двома, якщо вирахувати сорок п’ять батів на проїзд у метро до центру міста. Анна раптом збагнула, що завтра після дев’ятої ранку не матиме грошей навіть на повернення до аеропорту, адже, якщо все вдасться, до вечора вже буде не сама, а двох доларів недостатньо, щоби двом людям доїхати до терміналів на метро. З іншого боку, грошей якраз вистачає, щоби дістатися до посольства, а це єдине, що справді важить.
Британець кахикнув.
— Я перепрошую, за вами черга.
Він дивився просто в її обличчя, проте очі залишалися байдужими.
— Я беру квиток.
— Рейс 889, «Shanghai Airlines», з Пекіна до Бангкока, виліт о 2:05 11 травня, прибуття до пункту призначення того самого дня о 6:15 за таїландським часом. Усе правильно?
— Так.
— Триста тридцять один долар.
Анна дістала гроші із задньої кишені джинсів. Секунду водила по банкнотах пучками пальців, неначе намагаючись запам’ятати, які вони на дотик, після чого витягла з пачки три однодоларові папірці, а решту, не перераховуючи, передала чоловікові за стійкою. Той кивнув.
— І ваш паспорт, будь ласка.
Анна підштовхнула документ. Британець розгорнув його, з удаваною серйозністю звірив її з фотографією, а тоді схилився над монітором і літера за літерою надрукував: «ANNA YANHOL».
Міжнародний аеропорт Дубай Зала очікування перед гґейтом С32, Термінал 3
Парамонов проминув відгороджену від термінала товстим матовим склом VIP-ложу авіакомпанії «Altair Air» і завернув до експрес-бару, що тулився в куті попід стіною ложі.
— Що бажаєте? — За прилавком стояв чорношкірий офіціант з акуратною борідкою півмісяцем.
— Привіт. — Єгор ковзнув очима по сандвічах і круасанах, які мали такий вигляд, наче їх хтось уже намагався безуспішно прожувати. — Я нічого не замовлятиму, хотів лише запитати, чи не могли б ви на якийсь час позичити склянку?
У голові проскочила думка: якби бовкнув щось таке в Москві, у нього вже випитували б навіщо, натомість чорношкірий промовив:
— Звісно. Вам яку?
— Як для віскі. — Парамонов почекав секунду та сяйнув міцними зубами. — Насправді будь-яку, мені ліки запити. — А потім показав рукою за спину, де над прозорими розсувними дверима до телескопічного трапа висіла квадратна дошка з блакитного пластику із написом «GATE С32»: — Це мій ґейт, я лечу до Китаю.
— Беріть. — Офіціант поставив перед Парамоновим циліндричний келих із товстим денцем. — Дати води?
— Ні, дякую. — Росіянин підняв склянку, ніби виголошуючи тост: — Перед посадкою принесу.
Розвернувшись, Єгор окинув поглядом залу. Підсвідомо відзначив, що серед пасажирів незвично багато дітей, а тоді зауважив кілька вільних місць у дальньому куті попід скляною стіною, що виходила на летовище. Пілот швидким кроком пройшов між рядами та присів у незручне металеве крісло. Льотну форму в непрозорому флізеліновому чохлі поклав на сусіднє сидіння. Чекати на посадку в барі було би комфортніше, проте Єгор розумів, що нічого міцнішого за «Heineken» там немає, а розпивати щойно придбаний у дьюті-фрі віскі «Ballantines» на очах у темношкірого офіціанта він посоромився. Крім того, Єгор полюбляв отак посидіти перед вильотом: спиною до зали очікування й обличчям до вікна, дивлячись, як літаки набирають швидкість перед зльотом.
І заспокоюючи нерви.
Парамонов відкрив блискавку на боковій кишені валізи й дістав коричневу півлітрову пляшку з білою етикеткою — «Ballantines Finest», 43 градуси. Відкрутивши кришку, наполовину наповнив склянку, трохи почекав, споглядаючи, як віскі виблискує на сонці, а тоді одним ковтком вихилив половину налитого. Він не встиг поснідати в готелі, й порожнім шлунком миттю розплилося лоскітливе тепло.