Де немає Бога

— Так, — кивнув британець, — але ви не встигли на рейс ALR 114.

— Ви не розумієте, — прошепотіла Анна.

— Повірте, я вас розумію. Але, будь ласка, зрозумійте й ви мене: ви запізнилися на рейс не з вини «Altair Air», отже, вартість квитка вам не відшкодують. У них є вільні місця на завтрашній рейс, і я просто зараз можу вас на нього зареєструвати. Вас це не влаштовує, тож я спробував пошукати інші варіанти, тобто рейси інших компаній, які вчасно доправлять вас до Бангкока. Є варіант із «Emirates», але, вочевидь, «Emirates» не зобов’язана опікуватися пасажирами «Altair Air», тому, якщо хочете летіти, ви мусите купити квиток.

Анна стояла з таким виглядом, наче її пригинало до землі невидимою зливою.

— Скільки?

— Дві тисячі п’ятсот вісімдесят п’ять дирхемів.

— А можна… — Серце стягував зашморг, кожен удар відлунював болем у голові.

— У доларах? Євро?

— У доларах, будь ласка.

Усі звуки довкола неначе зав’язли у повітрі.

— Сімсот чотири долари, пані.

В Анни затряслася нижня губа.

— Я не можу собі це дозволити, — прошелестів її голос.

— У вас немає грошей?

Її очі зробилися тихими, немов на похороні.

— Я маю гроші. Але не можу заплатити сімсот доларів.

Британець не зводив очей з її обличчя.

— Скільки ви можете заплатити?

Жінка не відповіла. Сухі губи ворушилися так, ніби вона жувала повітря. Чоловік почекав п’ять секунд, а тоді озвався:

— Я все ще можу вам допомогти, просто скажіть, яку суму ви готові витратити.

— Я не знаю, — ледь чутно відповіла вона.

Британець нахилився до монітора. Анна безгучно плакала, дивлячись, як пальці чоловіка пробігають клавіатурою. Спливло півхвилини. Зрештою британець, розчаровано прицмокнувши, похитав головою.

— Я спробував дібрати варіант із пересадкою в Делі, — пояснив він. — У «Altair Air» сьогодні два рейси до столиці Індії, на обох є вільні місця, і я міг би зареєструвати вас на один із них. Із Делі ближче до Бангкока, тобто квиток став би вам не більше за сто п’ятдесят доларів. — Чоловік потер долонею підборіддя. — Але, як на зло, усі вечірні рейси до Бангкока заповнені. Жодного вільного місця.

Анна мовчки забрала паспорт і відступила від стійки. Британець відчув дивний дискомфорт у грудях, зауваживши, як змінилося обличчя жінки: просто на його очах воно посіріло, наче в мерця, наче хтось задмухнув свічку, чиє світло наповняло лице барвами.

— Почекайте. — Він незграбно махнув рукою. — Я спробую ще один варіант.

Жінка зупинилася. Британець, насупившись, утупився в монітор. Анна стежила за ним, поки сльози не заслали погляд і світ довкола не перетворився на тріпотливу мішанину кольорів і світла. Далі просто стояла, сіпаючись, коли який-небудь різкий звук з-за спини наждаком проходився по виснажених нервах. Через півхвилини чоловік узяв до рук телефон і когось набрав. Анна розрізняла окремі слова, та вже не знаходила сил, аби скласти їх докупи. Поклавши слухавку, британець кашлянув. Вигляд він мав спантеличений.