Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— Як пощастило, що у твоїй родині є такий!
Радіохвилі снували між нами туди-сюди.
— Жодного кумівства, Сірі. Я дуже хотів, щоб вони обрали когось іншого.
— Ну, дякую за вотум дові…
Але він передбачив мою реакцію і випередив мене до того, як сказані слова здолали відстань:
— Це не сумнів у твоїх здібностях, і ти знаєш про це. Ти просто найкращий у своїй галузі, а ця робота — критично важлива.
— Тоді чому… — почав було я і змовк. Він би не став утримувати мене від якихось теоретичних занять у будь-якій лабораторії західної півкулі. — 3 чим вона пов’язана, тату?
— Зі Світляками. Дещо знайшли.
— Що?
— Радіосигнал. З пояса Койпера. Ми простежили напрямок.
— Вони розмовляють?
— Не з нами. — Він прокашлявся. — Щаслива випадковість, що ми взагалі перехопили передачу.
— А з ким же вони розмовляють?
— Не знаємо.
— Доброзичливо? Вороже?
— Сину, ми не знаємо. Шифрування здається схожим, але навіть щодо цього ми не впевнені. Все, що у нас є, — місце розташування.
— Отже, ви посилаєте команду.
Посилаєте мене. Ми ніколи раніше не літали до поясу Койпера. Минули десятиліття, відколи туди востаннє відряджали роботів. Не те щоб бракувало потужностей: ми просто більше цим не переймалися. Усе, що потрібно, було значно ближче до дому. Міжпланетна ера застрягла на астероїдах.
Але тепер щось вигулькнуло на наших задвірках і гукає в безодню. Можливо, воно зверталося до якоїсь іншої сонячної системи. Можливо, до чогось ближчого, що вже в дорозі.
— Ми не можемо спокійно ігнорувати таку ситуацію, — пояснив батько.
— А як щодо зондів?
— Звісно. Але ми не можемо чекати відповіді від них. Ви летітимете по гарячих слідах, отримуючи оновлення вже в дорозі.
Він дав мені кілька секунд, щоб перетравити почуте. Оскільки я й досі мовчав, він продовжив:
— Ти маєш зрозуміти. Наскільки нам відомо, єдина наша перевага зараз полягає в тому, що Бернс-Колфілд не знає, що ми його помітили. Ми маємо якнайповніше скористатися цією можливістю.
Але ж Бернс-Колфілд ховався. Бернс-Колфілд може не оцінити нав’язане знайомство.
— А що як я відмовлюся?
Затримка з відповіддю була такою, наче батько на Марсі.
— Я знаю тебе, синку. Ти не зробиш цього.
— Але якби відмовився? Якщо я найкращий у галузі, а справа настільки важлива…
Йому не потрібно було відповідати. А мені — запитувати. Коли ставки настільки високі, потрібні для місії елементи не мають такої розкоші, як вибір. Я не отримав би навіть маленького дитячого задоволення: затамувати подих і відмовитися гратися.
Воля чинити опір — така само механістична, як і потреба дихати. І те, й інше можна пригасити, якщо підібрати правильні нейрохімічні ключі.
— Це ви розірвали мій контракт з Курцвейлом, — збагнув я.
— Це найменше з того, що ми зробили.
Певний час між нами залягала мовчанка вакууму.
— Якби я міг повернутись у минуле і виправити те, що зробило тебе тим, хто ти є, — нарешті сказав батько, — я б зробив це. Не вагаючись.
— Угу.
— Мені час іти. Я просто хотів тебе попередити.
— Так. Дякую.
— Я люблю тебе, синку.
Де ти? Чи повернешся ти?
— Дякую, — повторив я. — Приємно знати про це.
Це те, чого батько виправити не міг. Ким я є.
Я міст між надсучасними рубежами й нерухомим центром. Я стою між Чарівником з країни Оз і людиною за завісою.
Я і є завіса.
Я не належу до зовсім нового племені. Моє коріння сягає світанку цивілізації, але мої попередники виконували трішки іншу функцію, не таку почесну. Вони тільки змащували колеса соціальної стабільності; вони підсолоджували гірку правду або ж роздмухували уявних чудовиськ заради політичної вигоди. По-своєму, вони також були необхідними. Навіть озброєна до зубів поліцейська держава не може постійно застосовувати грубу силу до всіх громадян. Керування мемами[34] — значно тонша річ; підфарбоване рожевою барвою відображення навколишньої реальності, заразний страх перед загрозливими альтернативами. Завжди існували ті, хто займався перетворенням інформаційних структур, але впродовж історії людства вони мало що зробили, аби внести в неї ясність.
34
Мем — одиниця культурної інформації, що передається від людини до людини. Поняття і концепція були розроблені Річардом Докінзом у книжці «Егоїстичний ген».