Мондеґрін

— Достатньо, коротше, — поважно кивнув Василь.

— Вистачає. Крім «Красивого і Корисного», маємо боулінґ-шмоулінґ, басейн з дельфіном, теніс з ракетками, — Петро налив мовчазному Габі та доброму Василю, — ковзанку, щоб, значить, відчути холод буття, маленький приватний зоопарк, три кінотеатри з кінофільмами, театр на воді, кабаре, чотирнадцять модерново обладнаних бізнес-центрів та безліч чудово облаштованих залів для актів. Інакше кажучи, актових залів.

— Ти диви, як зручно. — Василь випив чарочку горілки і з’їв огірок.

— Та да, — погодився Петро. — Можна за один захід придбати пилосос, сфотографуватися з мавпою, випити віскі, викупатися у басейні, випити віскі, застрахувати власне життя, зіграти кілька партій у теніс, випити віскі, а потім уже, як людина, піти на ковзанку і вбитися нахуй.

— Дуже-дуже зручно, — кивнув Габа, — цьому закладу тільки похоронного бюро не вистачає.

— Загалом, я думаю, — продовжив Петро, — що нам тут конче потрібен відкритий пологовий павільйон.

— Пологовий павільйон «Quasimodo», похоронне бюро «Nie ma sprawy», крематорій «Prometheus» і телерадіостанція імені Нестора Махна, — уточнив Габа.

— Так, — погодився Петруньо, — і ми невпинно рухаємося в цьому напрямку.

Друзі замовкли і, якось не зговорюючись, задивилися у той бік, де крізь дзеркальні величезні двері заввишки метрів зо п’ять можна було бачити проспект, яким бігли автомобілі, зупиняючись на світлофорах, великі будівлі новітніх житлових районів, що якраз запалали веселими вогниками родинного щастя та комфорту, спостерігати безкінечне життя великого дивного міста, столиці воюючої країни.

«Красиве і Корисне» займає менше двадцятої частини першого поверху. Вночі можна сісти на підлогу, от як зараз, і слухати, як живуть усі ці речі, що наповнюють собою оболонський Париж. Чуєш, турецьке золото розмовляє з китайським барахлом, хтось невидимий стукає кулькою на порожніх тенісних столах, зелені спини яких простягнулися до самого обрію, де, втомившись від марноти життя, плаває у великому темному басейні, освітленому вогнями Оболоні, сумна косатка Феміда, яку власники цього атракціону вже два роки поспіль видають за дельфіна Толю. А вона, ця Феміда, ні разу не Толя, тим більше — не дельфін. Вона косатка, Orcinus orca, належить до однієї з тих популяцій Норвезького моря, що спеціалізуються саме на оселедці й щоосені мігрують слідом за ним до узбережжя Норвегії. Саме тому, що їй до вподоби оселедці, а не ці крикливі тупі створіння, які кожного дня приходять у «Карматаун», Феміда й досі нікого з них не з’їла. Вона плаває і відчуває все це місто, що живе, і танцює, і вмирає, і плаче, і сміється навколо неї. І вона не любить його, бо не розуміє, як так можна жити. Як врешті-решт можна їсти сто років тому заморожений оселедець, яким торгують у рибному відділі «Красивого і Корисного», та ще й під дешеву польську горілку.