Війна з Росією
- Автор: Ширрефф Александр Ричард Давид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7489-48-0
- Переводчик: Лариса Лебеденко
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Війна з Росією». Краткое содержание книги:
Події в цьому захопливому трилері розгортаються дуже стрімко, читач то слідкує за повітряним боєм чи морською баталією, то пробирається лісовими хащами разом із командою британського спецпризначенця і знайомиться з латвійськими «лісовими братами», то йде коридорами влади в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, в Білому домі, на Даунінг-стрит, 10 чи в Пентагоні. Основна ідея книги: війні можна буде запобігти, якщо росіяни зрозуміють, що сильні європейські держави серйозні у своїх намірах, що вони разом із НАТО готові боротися за власні свободи і свободи інших народів.
— Ні, генерале. Британці останнім часом почали проявляти свій давній дух і традиційну активність, навіть незважаючи на те, що так пізно приєдналися до авіаударів по Сирії. Крім того, вони й досі наш найважливіший стратегічний партнер. Тож дуже важливо спершу подзвонити прем’єр-міністру. Яка ж друга ваша порада?
— Мем, мені не подобається те, що відбувається. Ця войовничість російського президента... його риторика... Ми вважаємо, що він захоче дестабілізувати ситуацію у країнах Балтії, щоб, наприклад, потім скористатися напруженням у Латвії та Естонії між місцевими жителями і етнічними росіянами, так званими негромадянами. Ми знаємо, що Росія тривалий час напружено працювала над розпалюванням такої ворожнечі, зокрема тому нещодавно там прокотилася хвиля страйків. І цілком можливо, що росіяни схочуть захопити країни Балтії, поки ми зосереджені на Україні.
— То що ж ви порадите, генерале? — наполягала президент.
— Потрібно скликати ваш Кабінет. Необхідно також запросити голову Об’єднаного комітету начальників штабів. Саме він має дати необхідні розпорядження, а не я. Також ми маємо звернутися до Пентагону, аби той підготував пропозицію щодо вжиття заходів для підвищення бойової готовності.
— Бойової готовності?.. Що ви маєте на увазі?
— Наприклад, комплектування бойових машин, які зараз розкидані по складах у країнах Балтії та у Польщі, — відповів Мак-Вайт. — Наразі вони законсервовані. У нас піде щонайменше два тижні на те, щоб привести їх у бойову готовність, зосередити в одному місці та підготувати екіпажі. Також необхідно підвищити бойову готовність 6-го флоту, 18-го повітряно-десантного корпусу, сил спеціальних операцій і Військово-повітряних сил США в Європі.
— Можна точніше? — президент перервала його: напевно, вона не знала цієї військової термінології.
— Я маю на увазі, що ці сили зараз перебувають в неповній своїй готовності. Персонал або у щорічних відпустках, або на курсах. Прилади і технічне обладнання демонтовані. Нам треба скоротити час підготовки — перевірити та активувати базову техніку за сорок вісім годин, а решту привести у повну бойову готовність за сім днів. Це означає, що на часі дати відповідний наказ. Таким чином ми отримаємо людей, устаткування і необхідні сили в потрібний час і в потрібному місці. Крім того, для росіян це стане серйозним сигналом.
— Згодна, — президент кивнула. — У тому є сенс.
— Це може стати початком чогось більшого. Росіяни, ймовірно, розіграють ядерну карту, тому ми повинні послати попереджувальний сигнал на патрульні катери «Трайдент» у Баренцевому морі. Але нам треба бути обачними і не дати Путіну жодного приводу стверджувати, що ми його спровокували.
— Хіба не занадто, генерале, — попередити «Трайденти», відкликати флот? І все це через ракетний обстріл на Сході України?
— Пані президенте, ми дуже уважно спостерігали за Путіним і його діями щодо України ще з часів російського вторгнення у 2014-му в Крим. І для нас все це не є несподіванкою. Але ми здивовані, що він так довго чекав, щоб зробити свій наступний хід. Наші прогнози...
Ведмідь побачив, як президент подивилася на свого радника з питань національної безпеки і той зробив глибокий вдих.
Він із генералом уже програвав ці сценарії. Вони обидва знали, чого хочуть росіяни і що у них на думці. Але вимовити таке вголос стало би згубною помилкою, бо його бос міг втратити довіру президента та залишитися без роботи. І Мак-Вайт не єдиний, хто шукав би нову роботу, — його власна кар’єра теж пішла б коту під хвіст.
Не роздумуючи, Ведмідь непомітно кивнув своєму босові, щоб підтримати, бо все це було набагато важливішим за роботу і кар’єру.
— Мій прогноз, пані президенте, такий: хід подій тепер прискорюватиметься. Нам треба бути попереду або ми гратимемо у квача. Діятимемо несподівано. Це я вам обіцяю. Але підірвати школу... Убити одного з наших солдатів та викрасти чотирьох інших... Не варто також забувати і про вбивство ще двох наших бійців та збитого пілота. Якщо це — тонка політика росіян, то у нас, я гадаю, обмаль часу. Так чи так, а єдиний спосіб, яким ми могли би змусити їх відступити, — це показати, що ми налаштовані на серйозні дії. А зараз все може сприйматися Кремлем як яскраве зелене світло для вторгнення в Україну. Саме так і думають росіяни.
— Згодна. Будь ласка, ви хочете щось додати?
Ведмідь вперше бачив неприхований тиск на президента. Він був вражений тим, як вона сприймає інформацію і як швидко приймає серйозні рішення.
— Так, мем, — сказав Мак-Вайт, — ми маємо спробувати залучити більше військ НАТО, щоб зосередити їх у країнах Балтії, тим самим давши Росії сигнал зупинитися. Нам також необхідно забезпечити в Альянсі мобілізаційний резерв. Я поговорю з нашим послом НАТО у Брюсселі, але рекомендую вам подзвонити Генеральному секретарю. Щоб заручитися підтримкою Північноатлантичної ради, Державний департамент повинен виступити на дипломатичному фронті. Продемонстровані нами рішучість і єдність зараз можуть запобігти людським втратам у майбутньому.
07:00, субота, 14 травня 2017 року Резиденція заступника Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі,
«Ла Бель-Альянс», Ербгсейль
Генерал Девід Мак-Кінлі щойно повернувся зі своїм спрингер-спанієлем з прогулянки навколо великого саду резиденції і, досі вдягнений у халат, поставив на кухонний стіл дві чашки чаю, які збирався віднести нагору, в спальню, де ще й досі спала його дружина. Пролунав телефонний дзвінок. Генерал підняв слухавку.
— Так, Джеймі, — пробуркотів, побачивши, що дзвінок був із головного офіцерського штабу — від капітана групи Джеймі Свінтона.
— Доброго ранку, сер, — швидко промовив Свінтон. — Вибачте, що турбую вас, але ми отримали повідомлення про те, що росіяни порушили режим припинення вогню в Україні. Здається, рано-вранці вони почали наступ із застосуванням повітряно-десантних військ і зараз атакують у напрямку Криму. Але дотепер напевне не відомо, яка там ситуація. О восьмій тридцять відбудеться нарада щодо тих подій; також у зв’язку з цим на другу годину скликали Північноатлантичну раду в Брюсселі. Я доручив сержанту Джеймсу забрати вас о восьмій ранку.
— Дякую, Джеймі, я все зрозумів. До зустрічі в офісі, — сказав Мак-Кінлі та поклав слухавку. Він увімкнув телевізор і взяв свій чай. Був шокований, коли, натрапивши на канал BBC, побачив гладкі силуети введених у експлуатацію 2016 року низьких російських танків Т-14 «Армата», які безперешкодно мчали палаючим українським селом зі своїми гладкоствольними 125-міліметровими гарматами. Як і попередив Джеймі, все було інакше, ніж раніше. Це вже не росіяни вдавали українців і створювали Україні проблеми, а елітні російські війська перетинали її кордони та просувалися до Криму.
П’ючи чай і не відриваючи погляд від телевізора, він поставив чашку дружини на стіл. Мак-Кінлі був вражений, просто загіпнотизований тим, що бачив, — жахливою картиною наближення стратегічної та гуманітарної катастрофи.
14:00, неділя, 14 травня 2017 року Конференц-зал Північноатлантичної ради, Штаб-квартира НАТО, Брюссель
Останнього разу Північноатлантична рада збиралася в неділю шість років тому, під час Лівійської кризи 2011-го. Важкою ходою Мак-Кінлі ввійшов до зали. Він добре знав, що ні від кого з цієї когорти послів НАТО не варто чекати підтримки. У виразах їхніх облич прочитувалися шок і небажання вірити в те, що Путін знову заскочив їх усіх зненацька цією сьогоднішньою ранковою атакою, і що його мета — створення наземного коридору в Крим. Кожному з них не давало спокою запитання: а чи зупиниться він на цьому?
Мак-Кінлі надто добре розумів важливість теперішньої своєї ролі. Особливо ж гостро він відчув це тоді, коли його погляд зупинився на прапорах усіх двадцяти восьми країн НАТО, що, розташовані за абеткою, висіли на флагштоках уздовж стін залу. Саме тут, за цим круглим столом у центрі залу засідань, де і зараз сидять посли держав, ще з моменту створення НАТО в 1949 році виходили з безлічі кризових ситуацій, обговорювали чи відкладали, блокували чи вирішували дуже багато питань щодо оборони Західної Європи і північноатлантичної зони. У минулому НАТО якимось чином завжди вдавалося знаходити вихід зі складних ситуацій, і нині воно теж було сповнене рішучості.