Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
— Хтось там таки та є, що не говори!
Потім він ткнув середнім пальцем правої руки в міжбрів'я, що означало напружену роботу думки, і сказав:
— Все ж, щоб знову поставити справу на широку ногу, на перших порах потрібно хоч трохи грошей готівкою. Ех, якби мені зараз мої три банкноти, сімдесят п'ять тисяч франків, які той розбійник Клюбен украв!
Жільят тим часом мовчки понишпорив у кишені, витяг щось із неї і поклав на стіл перед Летьєрі. То був шкіряний пояс, який він привіз із собою. Він розстебнув його і розправив. З внутрішнього боку на шкірі пояса при місячному світлі можна було розібрати слово «Клюбен», відтак Жільят витяг з кишеньки пояса скриньку, а з неї три складені аркушики паперу, розгорнув їх і підсунув месові Летьєрі. Мес Летьєрі уважно оглянув усі три аркушики. Було досить ясно, він розрізнив цифру — 1000 і слово — «тисяча». Мес Летьєрі схопив усі три білети, розклав їх на столі один біля одного, подивився на них, подивився на Жільята, на якусь мить йому наче заціпило, а потім, після недавнього вибуху почуттів, почалося справжнє виверження вулкану:
— Іще й це! Ти ж чарівник! Мої банкноти! Всі три, кожен по тисячі! Мої сімдесят
п'ять тисяч франків! Значить, ти спускався в саме пекло. Пояс Клюбена! Сто чортів! Я прочитав його паскудне ім'я. Оце так Жільят! Привіз машину і на додачу гроші! Ось що треба друкувати в газетах. Я накуплю дерева найліпшої якості. Я здогадуюсь, ти знайшов кістяк! Клюбен, напевно, згнив у якійсь ямі. Сосну ми замовимо в Данцігу, а дуб у Бремені, ми зробимо добрячу обшивку, поставимо дуб всередину, а соснові дошки наверх. Колись будували кораблі набагато гірше, а служили вони довше, це тому, що деревину краще витримували — тоді менше будували. А може, ми зробимо корпус з в'яза. В'яз дуже добрий для підводних частин судна; якщо деревина то сохне, то кисне — вона гниє; в'яз же любить завжди бути у воді; він живиться нею. Яку чудову Дюранду ми спорудимо! Тепер я сам собі указ. Я більше не маю потреби в кредиті. Я при грошах. Ох, Жільят! Де знайти ще такого! Мене звалили на землю, поклали на лопатки, на мені поставили хрест. А він знов поставив мене на ноги! Я навіть і не думав про нього! Мені навіть із голови вискочило. Тепер усе пригадую. Бідний хлопчина! Ага! До речі, ти одружишся з Дерюшеттою.
Жільят похилився до стіни, ніби от-от мав упасти, і дуже тихо, але дуже виразно сказав:
— Ні.
Мес Летьєрі підскочив:
— Як це «ні?»
— Я її не люблю, — відповів Жільят.
Мес Летьєрі підійшов до вікна, відчинив його, зачинив знову, вернувся до столу, узяв у руки три банкноти, склав їх, поставив на них залізну тавлинку, почухав потилицю, схопив Клюбенів пояс і, люто кинувши його на підлогу, крикнув:
— Тут щось не так!
Засунувши руки в кишені, він провадив далі:
— Ти не любиш Дерюшетти? Отже, ти мені награвав на волинці?
Стоячи весь час обпертим об стіну, Жільят поблід іще більше, ніби прийшла остання його хвилина. Чим блідішим ставало обличчя Жільята, тим більше наливалося кров'ю обличчя Летьєрі.
— Бачили бовдура? Він не любить Дерюшетти! Ну так постарайся полюбити, бо вона вийде заміж тільки за тебе. Що за небилиці ти мені тут плетеш! Думаєш, що я тобі повірив! Хворий ти, чи що? Гаразд. У такому разі йди до лікаря й не мели дурниць.
Не може бути, щоб ви вже встигли погиркатись і перегніватись. Що правда, то правда: всі ці закохані — такі дурні! Почекай-но, а може, в тебе для цього є причина? Кажи. Ні з того ні з сього люди не дуріють. А крім того, у мене у вухах вата, може, й не дочув, повтори-но, що ти сказав.
Жільят повторив:
— Я сказав «ні».
— Ти сказав «ні»? От худобина! Все це неспроста, зразу видно! Ти сказав «ні»! Дурість нечувана, світ ще такого не бачив! Таких божевільних, як ти, холодною водою обливають. Ага! Ти не любиш Дерюшетту! Значить, усе це ти виробляв з любові до старого діда? Значить, задля прекрасних очей татуся ти вирушив у Дуври, страждав від холоду, спеки, гинув від голоду й спраги, їв слимаків, відпочивав у спальні з туманів, дощів та вітрів і здійснив таке диво — врятував машину тільки заради того, щоб піднести її мені точнісінько так, як підносять гарненькій лапочці її чижика, який утік з клітки? А буря, яка лютувала три дні тому? Ти й справді думаєш, що я нічого не петраю! Добряче тебе там потіпало. Значить, ти, з солодкою усмішкою пригадуючи мою стару пику, стругав, рубав, перекидав, свердлив, волочив, пиляв, підпилював, тесав, вигадував, сушив собі голову — одним словом, сам-самісінький сотворив більше чудес, ніж усі небесні святі разом узяті. Ех, ти, йолопе! До речі, ти мені в печінки в'ївся зі своєю волинкою. У Бретані називають її дудою. Завжди пиляв одну і ту ж пісеньку. Чи не бовдур? Ага, ти не любиш Дерюшетти! Ніяк не можу зрозуміти, що з тобою. Тепер я пригадую все, як воно було: я сидів ось там, у кутку. Дерюшетта сказала: «Я вийду за нього заміж». І вона піде за тебе заміж! Ага! Ти її не любиш! Скільки не думав, нічого не збагну. Чи ти несповна розуму, чи я божевільний. Ну чого ж ти мовчиш, бодай тобі заціпило! Зрозумій, це суще безглуздя: зробити все, що зробив ти, і під кінець сказати: «Я не люблю Дерюшетти!» Людям не роблять послуг для того, щоб вони казилися зі злості. Гаразд, якщо ти не одружишся з нею, вона посивіє в дівках. Крім того, ти потрібен мені самому. Ти будеш лоцманом Дюранди. Чи не здається тобі, що я так і відстану від тебе? Гай-гай, і не думай, голубе, я тебе не відпущу. Попався! І слухати тебе не хочу. Де знайти такого моряка, як ти? Ти мій. Та чи промовиш ти хоч слово?