Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Розділ 1 «СУМІШ РЕАЛЬНОСТЕЙ» У ФІЛОСОФСЬКОМУ ДОРОБКУ E. ДЮРКГЕЙМА
Еміль Дюркгейм (Durkheim, 1858-1917) — французький соціолог-позитивіст, глава французької соціологічної школи, основоположник журналу «L’Année socіologіque» (1896). Професор соціології і педагогіки в Бордо (1896) та Сорбоні (1902). Основні праці: «Про розподіл суспільної праці» (1893), «Правило соціологічного методу» (1895), «Самогубство» (1897), «Соціологія і філософія» (1924), «Елементарні форми релігійного життя»(1912).
Концепція. Е. Дюркгейм вважав, що пояснення феноменів соціального життя слід шукати в природі самого суспільства, оскільки певна причина даного соціального факту мусить бути винайдена серед попередніх фактів, а не у стані індивідуальної свідомості.
Соціологічні закони, за якими розвивається суспільство, на думку Дюркгейма, є настільки специфічними, що пояснення суспільства може бути редукованим тільки із самого суспільства. Всі пошуки справжнього стану суспільства Е. Дюркгейм правомірні тільки виходячи з аналізу самого суспільства. Він також поставив питання про соціальну психіку та соціальну психологію, які категорично відокремлював від інших сфер та факторів життя суспільства. Соціальну психіку та психологію Дюркгейм вважав сутностями особливого порядку, які треба розуміти й пояснювати, виходячи з них самих, а соціум французький соціолог, стоячи на позиціях редукціонізму, рекомендував пояснювати, виходячи з первісної « орди».
Позитивним є положення Е. Дюркгейма про те, що вельми дієвим чинником в суспільстві є люди, що вони являють собою активний фактор, рушій історії, тобто було поставлено питання про важливу роль суб’єктивного чинника в історії.
Особливої уваги заслуговує та реальність, яку Дюркгейм проголошує основою соціального буття. При цьому французький філософ вдався до типової на його час натуралізації соціального буття.
Так, існувала теорія пошуку особливого роду реальності, яку мусить досліджувати соціологія і яку не досліджують ніякі інші науки.
Існувала школа формальної соціології Зіммеля, яка вважала предметом соціології загальні позачасові форми соціальності або соціальних відносин. Послідовники цієї школи вважали, що всі сфери об’єктивної реальності вже поділені між науками, кожна із яких вивчає свій власний аспект дійсності. Що ж залишається науці соціології? Для неї Зіммель залишив лише формальний аспект суспільних відносин.
Е. Дюркгейм теж пішов шляхом пошуку особливого роду реальності, яким не займалась іще жодна із наук. Ця теорія називається «теорією одного факту». Такий «факт» володів своїм різко визначеним буттям. Він мав регулятивну та примусову природу дії на індивіда. Сукупність таких фактів визначила систему соціальної дійсності.
Яку структуру мав такий факт? «Одиничний» факт, за Дюркгеймом, мав об’єктивне, незалежне від свідомості індивіда існування та примусові характеристики. Соціальний факт мав характеристику «зовнішнього» буття для індивіда, тобто, він існує незалежно від буття індивіда та від його свідомості і детермінації, має здатність досягати істини на будь-яких рівнях пізнання.
Е. Дюркгейм рішуче засуджував такі крайні форми ідеалістичних концепцій, що панували тоді у Франції, як спіритуалізм, хоча зовсім не відкидав ролі емоційного начала у пізнанні на всіх рівнях його існування та функціонування, включаючи такі вельми суб’єктивізовані форми свідомості як, наприклад, імпульсивність (див., наприклад, такий загальновідомий твір Е. Дюркгейма — який до сих пір привертає увагу соціологів та психологів, як «Самогубство»[334]).
Багато філософських творів Е. Дюркгейма стали відомі не тільки вузькому колу спеціалістів-філософів чи психологів, — а й широкому читачеві. Деякі його твори сприймаються практично як популярна, пізнавальна література, тому стали широко відомі читачам в усьому світі.
Такі роботи як, наприклад, «Метод соціології» (1899), «Німеччина перш за все» (1917), «Самогубство. Соціологічний етюд» (1912), «Соціологія і теорія пізнання» (1914) стали історично близькими до напівбелетристичної літератури.
Витоки структуралізму. У роботі «про поділ суспільної праці» еволюціоністський підхід сполучається із структурно-функціональним. Класифікація автором соціальних структур («сегментарних» і «організованих» суспільств), розгляд складних суспільств як сполучення простих засновані на еволюціоністському представленні про послідовну зміну в часі одних соціальних видів іншими. Однак вже в цій роботі Дюркгейм відмовляється від плаского еволюціонізму на користь представлення про складність і різноманіття шляхів соціальної еволюції. Він схильний головним чином говорити не про суспільство, а про суспільства.
334
Дюркгайм Е. Самогубство: Соціологічне дослідження / Л. Кононович (пер.). – К.: Основи, 1998. – 519 с.