Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
— Насправді тут головував Улзій, адже його думки в будь-який час зі степом, — сказав Старий.
— Безперечно, — відповів Бао, — я вже доповів про це керівництву. Вони також сподіваються, що товариш У зможе своїми заслугами виправити свою помилку.
— Поки що облишмо розмову про заслуги, — холодно посміхнувся Улзій, — а краще обговоримо конкретні справи. Переміщатися доведеться на далеку відстань, а переїзд завжди пов’язаний зі значними труднощами, тож потрібно, щоб Комітет виділив 2-й бригаді в допомогу вантажівки й обидва трактори, а також якусь робочу силу, щоб побудувати дорогу…
— Я вже направив людину з повідомленням, — сказав Бао Шуньґуй, — сьогодні ввечері на бригаді будуть збори, подивимось, що вони вирішать, — і, повернувшись до Ченя, сказав: — Ті дві вовчі шкури, які ти мені віддав, я вже відніс кожум’яці на вичинку й доручив одній людині передати їх моєму давньому приятелю в керівництві. Він дуже зрадів і сказав, що навіть не очікував, що молодий інтелігент зможе вбити такого великого вовка! Шкури йому сподобались, тож він переказав мені подякувати тобі.
— Як це ви сказали, що це я їх убив? Це ж собака їх убив! Я не хочу привласнювати собі заслуги власного собаки! — відповів Чень.
— Твій собака вбив — значить, ти вбив, — поплескав Ченя по плечу Бао Шуньґуй, — адже досягнення службовців нижчих рівнів завжди записуються в трудову книжку їхнього начальника. Такою була й славна традиція в армії, коли я служив. Гаразд, тепер давай я подивлюсь на твоє вовченя.
Чень Чжень подивився на Старого Біліґа, однак той все ще мовчав. Тоді Чень схвильовано сказав:
— Я вирішив позбавитись його, адже утримувати вовка означає порушувати традиції й звичаї скотарів, крім того, це — дуже небезпечно, адже якщо він привабить сюди цілу зграю, я один не зможу зарадити цьому лиху, — говорячи це, він відсував камінь і знімав дошку.
У норі Вовчик-товстун, який саме намагався вибратись нагору, побачивши над норою чорні людські тіні, миттю зіщулився й забився в куток, наморщив ніс і ошкірив зуби, однак шерстка на всьому його тілі тремтіла. Очі Бао Шуньґуя заблищали, й він вигукнув:
— Ха! Здоровань він у тебе! Живе тут тільки місяць, а вже вдвічі більший за ті шкурки, що ти мені передав. Якби я раніше знав, що це так, я б дозволив тобі їх усіх вигодовувати, а коли б вони трохи підросли — ми б їх убили й отримали декілька чудових шкурок на куртку! Тільки погляньте, яка гарненька шерстка в цього вовченяти, навіть товща, ніж у тих, яких ще не відучили від молока…
— Я б їх не прогодував, — з похмурим виглядом сказав Чень. — Вовченята — ненажери, цей, наприклад, за день з’їдає цілий горщик м’ясної каші й миску молока.
— Це ти не вмієш рахувати: велика вовча шкура набагато дорожча, ніж пшоно, з якого ти йому вариш кашу. Наступного року, коли кожна бригада піде руйнувати вовчі лігва, я накажу, щоб цуценят не вбивали відразу, почекаємо, поки вони виростуть удвічі-утричі, а тоді вже вб’ємо.
— Не все так просто, — холодно розсміявся Старий Біліґ. — Перш ніж відучити його від молока, Чень змушував собаку годувати його своїм молоком, але якщо набрати багато вовченят, то де ви знайдете стільки сучок з молоком, щоб їх прогодувати?
— О, і то правда, — сказав, подумавши, Бао Шуньґуй.
Чень простягнув руку в нору й витяг Вовчика за загривок. Вовчик з усіх сил пручався, розмахуючи в повітрі своїми лапами; все тіло його тремтіло. Вовки насправді від природи бояться людей і завдають людині шкоди тільки тоді, коли їх до того змушує небезпека.
Чень поставив Вовчика на землю. Бао Шуньгуй простягнув долоню й погладив малого, після чого, засміявшись, сказав:
— Це ж треба — я вперше торкаюся живого вовка! Товстенький! Цікаво, цікаво!
— Сяо Чене, — сказав Улзій, — видно, що за цей місяць ти не економив сил. Вовченята в степу ще не виросли до таких розмірів! Ти можеш обходитись із вовченям ще краще, ніж вовчиця! Я давно чув, що ти захоплюєшся вовками і з ким би не зустрівся, просиш його розповісти історію про вовків, але й подумати не міг, що ти візьмешся вигодовувати вовка. Вони, мабуть, звели тебе з розуму?
Біліґ, глибоко задумавшись, дивився на Вовчика. Він сховав свою люльку й, розігнавши долонями кільця диму, сказав:
— Я, доживши до своїх літ, це вперше бачу вовка, якого годує людина. Але годують його непогано. Чень і справді вкладає в нього душу. Щойно він довго вмовляв мене залишити вовченя. Однак утримувати вовка біля отари овець — чи це не повна нісенітниця? Кого б ми не спитали в бригаді, ніхто не дозволить йому цього. Сьогодні, коли ви вже обидва тут, вирішуйте, що буде, якщо сказати, що цей хлопець з допитливості здійснює науковий експеримент?