Правда про справу Гаррі Квеберта
- Автор: Диккер Жоэль
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-358-8
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Правда про справу Гаррі Квеберта». Краткое содержание книги:
Твір може зацікавити, зокрема, і молодих письменників, адже автор дає тридцять одну пораду як створити бестселер.
Нечутно вислизнув із дому. Щоб не зчиняти гамору і не викликати підозри, взяв доччин велосипед. Крутячи в темряві педалі, з ключами від «Кларксу» і сейфа у кишені, був сповнений неймовірного піднесення: заборонений плід такий солодкий! Уже й сам не знав — робить це задля Ноли чи щоб насолити жінці. Їхав вулицями, і раптом відчув себе таким вільним, що вирішив розлучитися. Дженні вже доросла, і в нього нема причин залишатися з дружиною. Скільки можна терпіти цю відьму, він має право на нове життя. Він навмисне зробив кілька кіл, щоб довше насолодитися тим п’янким відчуттям. Потім виїхав на центральну вулицю і пішов пішки, щоб краще огледітися. Місто спало. Ніде ні вогника, ні звуку. Притуливши велосипед до стіни, він відімкнув ресторан і прослизнув досередини, орієнтуючись у світлі вуличних ліхтарів, що струмувало крізь вітрини. Дістався до кабінету. Кімнати, до якої йому категорично заборонялося заходити без спеціального дозволу дружини. Тепер він був тут господар; він удерся і походжав, немов по завойованій території. Ввімкнув ліхтарик, що взяв із собою, і спершу взявся вивчати етажерки і шухляди: він завжди мріяв обнишпорити тут усе, збагнути, що ж таке ховає дружина. Дістав декілька тек, переглянув їх, і раптом усвідомив, що шукає листи від коханців. Він давно думав — а чи не зраджує його дружина. Звісно, зраджує: хіба ж може вона задовольнятися лише ним? Але в теках були самі накладні та бухгалтерські звіти. Тоді він узявся до сейфа, сталевого, масивного, з метр заввишки, на дерев’яній підставці. Він устромив ключ у шпарину, обернув його і здригнувся, почувши, як гучно клацнуло: механізм діяв. Потягнув до себе грубі дверцята і посвітив усередину. В сейфі були чотири полиці. Вперше в житті він бачив його відчиненим і аж затремтів од хвилювання.
На першій полиці були банківські папери, останній бухгалтерський звіт, рахунки і відомості на заробітну платню.
На другій він побачив бляшанку з касовою готівкою і ще одну, де зберігалися гроші для розрахунків з постачальниками.
На третій полиці лежала корчомаха, схожа на ведмедя. Він усміхнувся: то був його перший подарунок Тамарі, під час першого їхнього побачення. Він дуже ретельно готувався до тієї миті, кілька тижнів брав понаднормову роботу на автозаправці, де працював після навчання, бо хотів повести свою Тамі до одного з найкращих закладів — французького ресторану «В Жана Клода», там подавали неймовірні страви з раків. Він вивчив усе меню, порахував, скільки коштуватиме вечеря, якщо вона замовить найдорожчі страви, заощаджував, аж поки зібрав потрібну суму й урешті запросив її. Того пам’ятного вечора він зайшов по Тамару до її батьків, і вона, дізнавшись, куди вони їдуть, благала не втрачатися на неї. «Ох, Роберте, коханий ти мій… Але це занадто, справді занадто», — сказала вона. Вона сказала «коханий». І, щоб змусити його відмовитися від тих планів, запропонувала піти до маленького італійського шиночка в Конкорді: вона вже давно хотіла туди навідатися. Вони їли спагеті, пили к’янті й домашню грапу, а потім, трохи сп’янівши, подалися на ярмарок неподалік. Дорогою назад вони зупинилися на березі океану і стали чекати світанку. Він знайшов на пляжі корч, що нагадував ведмедя, і подарував їй, саме коли з-за обрію визирнуло сонце. А Тамара пригорнулася до нього, вперше поцілувала і сказала, що назавжди збереже цей подарунок.
Вивчаючи вміст сейфа, розчулений Роберт знайшов коло тієї корчомахи стосик своїх світлин різних років. На звороті кожної, навіть зовсім недавньої, Тамара зробила помітки. На останній, квітневій, коли вони їздили дивитися автомобільні перегони, Роберт дивився в бінокль і коментував заїзди. І Тамара написала на звороті: «Мій Роберт, як і раніше, любить життя. Я кохатиму його до останнього подиху».
Крім світлин, там були різні дрібнички, нагадування про їхнє спільне життя: запрошення на весілля, на святкування дня народження Дженні, випускні фото, різні подаруночки, що, як він вважав, давно вже опинилися в смітнику. Його подарунки — дешева брошка, ручка-сувенір і оте серпантинове прес-пап’є, що він придбав під час відпустки в Канаді: за кожен дарунок його сварили: «Ох, Бобусику, і що я робитиму з цим непотребом?». І ось виявилося, що вона все це побожно зберігає у сейфі. Робертові спало на думку, що дружина ховає у сейфі свої серце, і він замислився: чому?
На четвертій полиці лежав грубий зошит у шкіряній палітурці. Він розгорнув його: то був Тамарин щоденник. Його дружина вела щоденник. А він і не знав. Розгорнувши навмання той зошит, він прочитав, посвітивши ліхтариком: