Євангелія від Ісуса Христа

Про те, що відбулося насправді, довідалася в ту ніч лише Марія Магдалина й ніхто більше. Він не говорив багато, сказав їй Ісус, ми лише привіталися, й він відразу запитав, чи я той, хто має прийти, чи ми повинні чекати іншого. І що ж ти йому відповів? Я сказав, що сліпі віднаходять зір, кульгаві перестають кульгати, прокажені очищаються, а глухі починають чути. А він? Не треба, щоб Месія робив так багато, досить буде, якщо він зробить те, що повинен зробити. Він так сказав? Так, це його точні слова. А що повинен зробити Месія? Саме про це я його й запитав. А він? Сказав, що я сам повинен це для себе відкрити. А потім? А потім нічого, він повів мене до річки, охрестив і пішов геть. Які слова він промовив, коли тебе хрестив? Хрещу тебе водою, нехай вона живить твій вогонь. Після цієї розмови з Марією Магдалиною Ісус не розтуляв уста протягом цілого тижня. Він покинув дім Лазаря й оселився в околицях Віфанії, де жили його учні, але своє шатро напнув осторонь і не виходив із нього протягом цілого дня, перебуваючи там сам-один, бо навіть Марії Магдалині не було дозволено туди увійти, а вночі він покидав шатро й ішов у безлюдні гори. Кілька разів учні, ховаючись, ішли за ним, виправдовуючи себе тим, що дбають про його безпеку, щоб у разі необхідності захистити його від диких звірів, про яких там ніхто ніколи не чув, і бачили тільки, як Ісус сідав на галявині й дивився не в небо, а прямо перед собою, ніби чекав, що хтось з’явиться, виринувши з тривожної темряви долин або спустившись по схилу пагорба. Ночі стояли місячні, видно було далеко, проте не з’являвся ніхто. Коли ж на обрії загоралися перші барви світанку, Ісус повертався у своє шатро. Він з’їдав лише невелику частку тієї їжі, яку по черзі приносили йому Іоанн та Юда Іскаріот, але не відповідав на їхні привітання, а одного разу навіть брутально прогнав Петра, який лише прийшов запитати в нього, як він себе почуває й чи не буде якихось розпоряджень. Сказати, що Петро вчинив помилку, було б неправильно, він просто невчасно прийшов, бо через тиждень Ісус вийшов зі свого шатра не вночі, а посеред білого дня, приєднався до учнів і пообідав із ними, а по тому, як вони поїли, сказав: Завтра ми йдемо в Єрусалим, до Храму, там ви робитимете те, що робитиму я, бо настав час Сину Божому знати, як він може послужити своєму Отцю в його домі, а Месії пора братися за те, що він повинен робити. Учні стали розпитувати Ісуса, щó означають його слова, але він тільки додав: Вам не доведеться жити довго, щоб довідатися про це. Але учні не звикли, ані щоб він розмовляв із ними таким сухим і категоричним тоном, не звикли вони й до такого суворого виразу на його обличчі, зазвичай лагідному й доброму, вони навіть не впізнавали колишнього Ісуса, який ішов, куди посилав його Бог, і ніколи ні на що не нарікав. Не випадало сумніватися, що причиною такої зміни в його поведінці були ті ж таки резони, поки що їм невідомі, які примусили його відокремитися від товариства й блукати по пагорбах та улоговинах, так ніби він був одержимий бісами, в пошуках якогось потрібного йому слова, адже сáме слово — це те, що завжди шукають. Але Петро, найстарший серед учнів, вирішив, що з боку Ісуса несправедливо наказувати їм: Ви підете зі мною в Єрусалим, так ніби вони в нього на побігеньках і годяться тільки на те, щоб без усяких пояснень у всьому слухняно виконувати його волю. І він сказав: Ми завжди визнавали й визнаємо твою владу й твій авторитет як у тому, що ти робиш, так і в тому, що ти говориш як Син Божий, так і людина, якою ти також є, а проте не годиться, щоб ти ставився до нас як до малих дітей, які ще не набралися розуму, або до старих дідів, які вже з нього вижили, не втаємничуєш нас у свої задуми, а лише наказуєш робити те, що робитимеш і ти, не дозволяючи нам самим обміркувати те, чого ти вимагаєш від нас. Пробачте мені ви всі, — сказав Ісус, — але навіть я сам не знаю, навіщо мені треба йти до Єрусалима, мені лише було сказано, щоб я туди йшов, більш нічого, але ви не зобов’язані супроводжувати мене. А хто тобі сказав, що ти повинен іти до Єрусалима? Той, хто проник у мій розум і наказує, щó я повинен робити, а чого не повинен. Ти дуже змінився після своєї зустрічі з Іоанном. Я зрозумів, що не досить принести мир, треба також принести меч. Якщо Царство Боже близько, то навіщо меч? — запитав Андрій. Бог не сказав мені, якою дорогою прийде до вас його Царство, ми вже випробували мир, випробуймо тепер меч, а Бог зробить свій вибір, але, повторюю, ви не зобов’язані супроводжувати мене. Ти знаєш, що ми підемо за тобою куди завгодно, сказав Іоанн, а Ісус йому відповів: А ти ще не знаєш, куди я вас поведу, про це знатимуть лише ті, які дійдуть до кінця.