Незвичайні пригоди Марко Поло

Резиденцією намісника було місто Тавріз. Гоза попрохав венеціанців супроводжувати його. Оскільки Тавріз був по дорозі до Венеції, вони охоче пристали на його пропозицію. Всі добре відпочили після важкої мандрівки і з радісним настроєм покинули Ормус. Великий, пишний караван рушив персидською землею. Між кожною парою прикрашених мулів погойдувались паланкіни, за ними йшли верблюди з вантажами і їхали гордовиті вершники. Золота дощечка великого хана скрізь давала підтримку й надійну охорону. На п'яти верблюдах було навантажено цінні речі венеціанців. Для більшої безпеки найкоштовніші камені вони зашили в свою непоказну дорожну одежу.

Без будь-яких пригод вони прибули в Тавріз. Кайкату зустрів їх з великою пошаною. Дізнавшись, що вони хочуть найкоротшим шляхом дістатися до Венеції, намісник дав їм три золотих дощечки, які зобов'язували всіх у країні зустрічати трьох посланців з належною повагою, як особистих його заступників, і всюди забезпечувати їх надійною охороною.

А красуню Бурте з її почтом було послано до сина короля Аргона, який з шістдесятитисячним військом охороняв од ворожих нападів північні кордони Персії.

Після короткого відпочинку венеціанці й Ашіма вирушили далі. Чотири тижні забрала дорога до Трапезунта, міста на узбережжі Чорного моря. Тут, у гавані, венеціанці побачили корабель сміливої конструкції, схожий на величезну акулу. Таких суден вони ще не бачили ніколи. В порівнянні з ним інші купецькі кораблі й галери здавались незграбними. На щоглі в нього гордо розвівався білий прапор з левом — гербом республіки Сан-Марко.

На одній з портових вулиць венеціанці зустріли двох матросів, що голосно розмовляли, жваво жестикулюючи. Мафіо Поло раптом спинився.

— Послухайте! — сказав він.

Матроси говорили по-італійськи — мелодійною венеціанською говіркою. Затамувавши подих, купці наслухалися до кожного їхнього слова. В гавані стояв корабель республіки Сан-Марко, а по вулиці гуляли венеціанські матроси.

— Ходіть-но сюди, панове матроси! — гукнув Мафіо Поло. — Ми чуємо, що ви з Венеції.

Матроси зміряли поганенько зодягнених незнайомців оцінюючими поглядами і неквапом підійшли ближче.

— Чого вам треба? — спитав один з них.

— Ми бачили в гавані венеціанський корабель, — відповів Марко Поло. — І просто в захваті від нього.

— Ви говорите, як венеціанець, — задумливо сказав матрос. — Але ваша вимова якась дуже дивна… Цей корабель побудував Джованні з Мурано.

Ви не чули про нього? його верф славиться на весь світ.

— Джованні з Мурано, — пробурмотів Марко Поло.

Матроси, похитуючи головами, пішли собі далі.

— Я дивився на них, як на якісь чудовиська, — посміхнувся Мафіо Поло. — Я б їх слухав без кінця.

Був похмурий, дощовий день. Море втратило весь свій блиск. Купці з усіх країн світу сходились у гавань з своїми писарями. Носильники вантажили кораблі. Сіра мжичка оповила все до обрію.

Марко Поло мовчки йшов поруч з батьком і Мафіо. Він відчував таку саму радість і таке саме нетерпіння, як і вони. Ім'я друга викликало спогади про дитинство. Джованні з Мурано… Китай відходив у далеке море спогадів.