Незвичайні пригоди Марко Поло

Служниця з сльозами на очах кивнула головою. Вона сумувала, бо наближався день розлуки з Ашімою, і водночас раділа, що цей дурний Фан нарешті сказав те, чого вона давно вже чекала.

Венеціанці одержали від хана Кублая золоту дощечку, на якій було висічено наказ надавати їм і їхнім супутникам вільний проїзд і всіляку допомогу в підвладних ханові країнах. Імператор уповноважив їх також від свого імені вести переговори з папою та французьким і іспанським королями.

За його велінням в порту Цайтум було підготовлено для далекої мандрівки чотирнадцять кораблів. Це були однощоглові дев'ятивітрильні судна, п'ятеро з яких мали по двісті п'ятдесят чоловік екіпажу. Кораблі брали з собою запас харчів на два роки.

На честь венеціанців, персидських посланців і прекрасної Бурте було дано розкішний бенкет. Обдарувавши Марко, Ніколо й Мафіо Поло рубінами та іншими коштовними каменями незвичайної краси, імператор милостиво попрощався з ними. Від'їжджаючи, вони пообіцяли йому, поживши трохи в Європі, знову повернутись до його двору.

Сім днів вони їхали до моря в супроводі почесної варти, яка складалася з тисячі воїнів. Дорога вела на південь, через велику Жовту ріку. Поки варта переправлялася на джонках на протилежний берег, венеціанці, Ашіма і Фан піднялись на скелю, де було поховано Матео, і попрощалися з своїм другом. Вони мовчки стали навколішки перед кам'яним горбиком. Внизу серед скелястих берегів вирувала річка, десь високо в небі кружляли орли і вітер ніс над землею жовту куряву. Між камінням пробивались крихітні жовті квітки.