Піти й не повернутися

Пригадавши тепер його несміливу спробу зблизитися і грубу відсіч йому, Зоська зніяковіла. Усе ж не слід було, мабуть, так різко, він же з добром і ласкою, а вона… Але як вона могла тут повестися? Зоська потім шкодувала, однак у той вирішальний момент була незламна, жорстока і навіть брутальна — тільки це й допомагало їй захистити себе від чоловічих домагань.

Що й казати, не легко було дівчині серед стількох чоловіків, де кожен прагнув подружитися з нею, хто справді заради підтримки, щоб допомогти, поспівчувати, перекласти на себе частку її мулької ноші, а хто з явною або потаємною користю, маючи на увазі своє, короткочасне й зневажливе. Раніше, коли в загоні була Авдоніна, їй було легше, дві жінки завжди намагалися бути разом, часом допомагаючи одна одній. Але місяць тому Авдоніну переманив командир сусіднього загону, начальство домовилося, та й сама Авдоніна була не від того, щоб переїхати у Стябрівський ліс до молодецького командира десантників. А Зоська лишилася. Спочатку, коли були поранені, вона допомагала в санчастині, а потім, як загін перебазувався в Сухий бір і стало менше сутичок, працювала зі старою Степанидою на кухні, доки не знадобилася начальнику розвідки Дозорцеву.

Звичайно, розвідка — не кухня, тут часом доводиться ризикувати головою, проте чимось тут цікавіше і навіть солідніше, ніж на кухні загону. Вона одразу відчула, що з того дня, коли над нею взяв шефство Дозорцев, чоловіки в загоні почали ставитися до неї з якоюсь навіть пошаною, і хоч загін із жовтня майже весь час сидів у таборі, зрідка висилаючи групи підривників у різні місця на шосе чи «залізницю», а вона уже вдруге йшла туди, звідки не завжди поверталися. Навіть задерикуватий Вирвик, який раніше при кожній нагоді зачіпав її в розмові або навіть нишком міг ущипнути, тепер остаточно притих і ввічливо вітався першим. В очах цього нахабнуватого хлопця завжди тьмянів недоумкуватий вогник, готовий спалахнути в найнесподіваніший момент. (Якось вона дала йому добру відсіч, і він із подряпаним обличчям став у стрій перед командиром загону, який зразу ж при всіх поцікавився, чиїх курей ловив уночі Вирвик).

Боячись збудити Антона, Зоська тихенько розгребла в норі сіно й боса вилізла зі стіжка.

Була ясна зимова ніч, сніг перестав сипати, ніби тихіший став вітер, трохи морозило. Все довкола біле, по-святковому вбране, як це буває лише в ніч, коли випаде перший сніг. У снігових сутінках зникали зарості чагарника, скраю заплави тьмяно дрімали обсипані снігом стіжки; тільки їх і було видно серед свіжого снігу, та ще сіріла поблизу присипана снігом трава. Решта світу притаїлася в сутінках зимової ночі, притихла, стиснулася до ранку. Угорі виднілося без зірок і місяця небо, що матово і рівно світилося, напевне, відбитим од снігу світлом.