Філософія як історія філософії: Підручник

На початку ХХ століття і в наш час руйнівною силою великого значення стали політичні ідеї та рухи. Процеси розбудови державності та визначення шляхів розвитку політичної думки в нашій країні також потребують ґрунтовного політичного осмислення та аналізу. Аналогічні явища спостерігаються і в соціальному та політичному житті інших країн світу.

Нарешті, останні десятиліття ХХ століття ознаменувались бурхливим розвитком інформаційно-комп’ютерного знання, появою нової, «технізованої» ментальності. Це також вимагає великих зусиль філософів в систематизації та осмисленні появи нових факторів та форм духовності.

Отже, як бачимо, фактор суб’єктивного, узятий у синтезі своїх багаточисленних та різноманітних форм, виступає у наш час на перше місце і вимагає глибокого аналізу. не останнє місце посідає у наш час і соціальне прогнозування, що розглядається як синтез об’єктивного та суб’єктивного моментів. Поява нових видів ментальності, так званої віртуальної реальності та інші, вимагає створення такої парадигми знань та теорії пізнання, яка б забезпечувала своєрідний синтез цих нових та традиційних напрямків розвитку людської думки та культури загалом.

Сучасні філософські течії такі, як структуралізм, постструктуралізм, постмодернізм, екзистенціалізм та інші взяли на себе завдання вироблення нових підходів до аналізу видів суб’єктивної реальності, що з’явились останнім часом.

Ж. Дельоз, наприклад, висунув нову функціональну систему відліку об’єктивної та когнітивної реальності.

Справа в тому, що, виконуючи будь — який вид діяльності, ми маємо справу з реальностями. Ж. Дельоз вводить в «обіг» поняття суміші. Тут розуміється суміш і смисл пізнання та ін. Піднімаються із глибин стародавності поняття логіки та смислу, їм надається нове значення, висувається ряд нових категорій — наприклад: «подія», «одноголосся» та «мова». Їм надається виключна роль в аналізі сучасної суб’єктивності. Разом з іншими, традиційними категоріями, вони формують нову теорію пізнання.

Немає неперехідної грані між різними, різнорідними або навіть протилежними на перший погляд філософськими течіями та напрямами сьогодення.

Візьмемо, наприклад, один із моментів філософського вчення Ж. Дерріда — його категорію «смерті» та «смерті смерті». Хоча сам Дерріда відмежовується від інших філософських напрямків, наприклад, від екзистенціалізму та традиційної діалектики, ми бачимо багато спільного між ними в осмисленні багатьох понять.

Візьмемо все ту ж категорію смерті. У її трактуванні ми бачимо наполягання на нерозривній єдності об’єктивного та суб’єктивного, аналіз смерті як переживання та тенденції від буття до небуття, характерний для екзистенціалізму. Ми бачимо тут і дію традиційних законів діалектики, таких як заперечення заперечення та закон переходу кількісних змін у якісні і навпаки. Сам Дерріда, правда, категорично відмежовується від «традиційної» діалектики і вимагає її «переконструювати». Але очевидно, що всю діалектику переконструювати та «реконструювати» зовсім не потрібно — це і самому Ж. Дерріда не вдалося.