Життєпис Білого Ворона [uk]

У Боговладі на мене очікували рідні… Терночок за цей час ще більше витягнувся і трохи відвик від мене… Найсінь був все тим же гордовито-покірним сином Сходу. Син оповів мені з радістю, що він уже є пажем ясної панни Дани… Зараз князівна якраз перебувала в Боговладі… Потрібно було віддати їй шану, тож я вдягнув ельберійське вбрання, зголив бороду, котру знову запустив, живучи зі злодюгами, і рушив до Старого Міста.

Князівна прийняла мене радісно… Вона так погарнішала, що я аж застиг в замилуванні. Якщо ота, перша Дана, що її нині віддавали божеські почесті, була саме такою, то я не дивуюсь, що князь Властимил втратив голову… Я і сам би її втратив, аби був молодшим.

Я спитав, чи є новини від брата. Дана мовила, що новини є, і то радісні… Хоча обидва засланці і настраждалися в тому Неззі, однак вони вже на дорозі додому… Завдяки милостям імператриці… Дана зморщила носик… Видно було, що вона незадоволена поведінкою брата., але рада, що він повертається.

— Я його трохи підтримувала, — стиха оповідала вона, — ми мали зв’язок… Але ж Вогнедан закрився від мене, ще тоді, коли він… коли його…

Видно було, що дівчина ледве стримує сльози… Стримала… Недарма вона була сестрою Чорногорського князя.

— Він кличе мене дуже зрідка, — говорила дівчина, — до речі, я стала чути й Мечислава… Руженич нині постійно зі мною спілкується… Він так радіє цьому… Як дитина…. Бідний мій Дракончик…

Вогнедан та його приятель прибули наступного тижня. Худі і виснажені… Неззька фортеця виявилася просто тюрмою… Над обома шляхтичами постійно знущались. Я думаю, тут не обійшлося без грошей пана Короната, який всмерть розсварився з батечком. Імператор загрозив князю Ріфіну стратою і загладою роду за оті папери, що йому показала дружина, ясна річ, без останнього листа… Але ж бідолашний Іркан був трохи не в собі… Наступного дня на нього накотила пристрасть до молитовного покаяння, і він пустив плазом усі державні справи. Пану Ріфіну тим часом вдалося умаслити розгнівану Альдону, і запевнити її, що папери підроблено. Однак, про листа княжича Короната Альдона не забула, і пан Коронат відправився до свого маєтку в Пеллі… А звідти до Срегії та Неззу було не так вже і далеко…

Вогнедана приковували до стіни ланцюгом… Слід від нашийника не зійшов і досі. Мечислава тримали у важких кайданах, в холоді та сирості… Юнак страхітливо кашляв… Найгіршою його мукою було те, що супроводжував його до Неззу, і став там його наглядачем не хто інший, як Кеян-Шордон Шрежін, погань на службі в Астеонських князів… Друзів розділили першого ж дня… Вогнедан пробував співати, аби подати приятелеві який-то знак… За це на нього і вдягли нашийник… Аби вони не навчились перемовлятися подумки, друзям прийшлося б зовсім зле… У Мечислава ця здібність прокинулася вже у в’язниці.

Я, ясна річ, вдостоївся прийому у князя Чорногорського. Вогнедан згадав мене… Тихий ніжний усміх освітив змучене лице.