![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Страта мала відбутися завтра… Астеонці поспішали позбутись Вогнедана… Батько оповів, що тут сплелося все… Ревнощі княжича Короната… Його бажання самому впливати на імператора, котрий, як це не дивно, по-людському прив’язався до князя Чорногори… Іркан Шостий мав падучу, яку Вогнедан з нього «зняв»… Накладанням рук… Принаймні, опісля його лікування напади у Його Могутньости припинились. Кохання Альдони Ішторнійської, за яке пан Коронат радий був прикінчити нахабного провінціала… Підозри молодшого астеонця щодо втечі Горицвіта… Якесь дивацьке Вогнеданове приятелювання-ворожнеча з напівкровним принцом… Словом клубок був таким заплутаним, що Коронат вирішив розрубати його катівським мечем… І якось зумів надавити на князя Ріфіна, котрий остерігався зачіпати південців, бо знав, що у них проти нього є небезпечна зброя…
Ольг пішов пробоєм… Він показав імператриці плани змови дому Астеонів проти імператорського дому… Зі списками змовників… З відозвою, в якій всі інші народи, окрім моанців, називалися недолюдками… З планами понищення Ішторну, яко першої жертви нової, оновленої Моанії… Все це було у пакунку, який колись ми з Соколом викрали з потаємної шафки маєтку князів Астеонських, що в Пеллі… Пані Альдона була вражена… Це — м’яко кажучи… Зверху Ольг поклав листа княжича Короната до його приятеля Егона, княжича Гросату, в якому панич Коронат скаржився любому приятелеві, що з політичних міркувань має спати з такою товстою шлюхою, якою є імператриця… Цього листа вже поцупив я… Пані Альдона була… ой, краще не казати… Словом — дуже вражена… До речі — вона зовсім не товста, а пухкенька якраз до міри…Отож, вона пообіцяла вжити всього свого впливу на напівбожевільного імператора, аби він помилував Вогнедана, разом з Мечиславом, котрий в усій цій халепі вважався за невинну жертву дружньої приязні.
Ранок видався сонячним і несподівано теплим… Люду на площі Геррінд зібралось незміряно… Усі радісно збуджені, перемовляються… Ольг йшов поруч зі мною, ледве утримуючи від хвилювання ману… Я нервувався — на майдані напевне було повно «тайняків»… Своїх знайомих злодійчуків я, однак, запримітив раніше. Це для них були жнива…
В натовпі також були і «тіні»… Я запримітив Орлина… Зітхнув… Можливість викрасти обох шляхтичів просто з ешафоту в разі якоїсь невдачі Ольгових планів, жваво обговорювалася сьогодні вночі, у будиночку Соллів… Ольг заборонив втручатися у хід подій… По-перше, бойовикам не продертися через ворожий натовп та ще з двома змученими тортурами людьми… По-друге, тоді вже Вогнедану, якщо його схоплять вдруге, не уникнути звинувачення у змові… І тоді — кінець не тільки пільгам Чорногори, але й самій Чорногорі.
Ми з Ольгом прилаштувалися навпроти Палацу Правосуддя… На його балконі розташувалася знать… В тому числі — і обидва Астеони… Князь Ріфін видимо нервував… Княжич Коронат задоволено шкірився. Я згадав байки, що їх розповідали про цього шляхтича… Нібито, маючи зіпсуту кров, він щодня випиває склянку крові свіжозабитої тварини…За приписом придворного лікаря Ролли. А делікатесом для цього блідого, аж зеленкуватого білявчика, є, нібито, кров стратенців, за якою він навмисне посилає під ешафот слугу… Цього вже Ролла йому не приписував, я певен.
Повіз з’явився десь через годину… Обоє юнаків стояли в ньому на повен зріст, зодягнені в довгі смертні сорочки. Мечислав тримався рівно і підтримував друга, котрий весь час хилився йому на плече… Обійняти Вогнедана він не міг — мав скуті кайданками руки. Молодий Пард час від часу щось говорив до приятеля, і той вимучено усміхався.
Я пам’ятав отой зміїний погляд хлопчика — Вогнедана, котрий зломився, не витримавши страждань… Нині у смертному повозі було просто двоє людей… Хай навіть з трохи іншими рисами… Спокій був в глибоких очах князя Чорногори… Тужна тривога — в очах Мечислава… Тривога і жалість до змученого приятеля… За себе Мечислав тоді не думав, а втім, він ніколи не думав за себе…
— Не вийде, — глухо мовив поруч зі мною Ольг, — не вдалося…
— Ви зробили, що могли, — потішав я, — може ще…
— Ні, - сказав батько, — скінчено… Помилування не буде…
Обидва південці поволі піднімалися по сходинках… Стали… Мечислав схилив голову, і Вогнедан торкнувся вустами його чола… Прощався…Довге волосся чорногорця було зав’язане на потилиці важким недбалим вузлом… Його чогось не обстригли… Мабуть, використав останнє бажання…
— Вогнедан буде першим, — озвався Ольг, — мій дивний хлопчику… Все даремно… Все…