Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
Чарівновустий відкашлявся, наче хотів пересвідчитися, що його голос розкриє всю повноту своєї сили.
— Про твою доньку в книжці Феноліо нічого не написано, крім її ім’я й кількох слів про малу дитину, якою вона давно вже перестала бути. Тож я можу сказати про неї тільки те, що бачить кожен.
Серце Вогнерукого стиснулося, наче злякалося слів, які мали пролунати тепер. Його донька, його чужа донька.
— Бріана успадкувала материну вроду, проте кожен, хто бачить її, одразу думає про тебе. — Чарівновустий вимовляв слова обережно, наче брав кожне окреме слово в ночі, наче складав Бріанине обличчя з зірок. — Вогонь горить у її косах і в її серці, а дивлячись у дзеркало, вона думає про свого батька…
«Якому дорікає, що він повернувся з того світу, не привівши з собою Козимо, — думав Вогнерукий. — Мовчи, — хотів він сказати Чарівновустому, — забудь про мою доньку. Говори краще знову про Роксану». Проте мовчав, і Чарівновустий розповідав далі:
— Бріана набагато доросліша за Меґі, але інколи схожа на заблукану дитину, яка жахається своєї вроди. Вона має чарівливість своєї матері та її гарний голос, навіть Принців ведмідь чує, кола вона співає, — але всі її пісні сумні й розповідають, що жінка, яка кохає, коли-небудь загине.
Вогнерукий відчув сльози на обличчі. Він забув, як воно — відчувати їх, такі холодні, на шкірі. Він стер їх гарячими пучками.
Але Чарівновустий розповідав далі, таким ніжним голосом, наче говорив про рідну доньку:
— Вона дивиться на тебе, коли думає, що ти не бачиш її. Вона стежить за тобою очима, наче шукає в твоєму обличчі саму себе. І, мабуть, хоче дізнатися від нас обох, як там на тому світі і чи бачили ми там Козимо.
— Я двічі бачив його там, — тихо мовив Вогнерукий. — І, мабуть, залюбки розчарував би її з приводу кожної з цих зустрічей. — Він відвернувся і глянув униз на озеро.
— Що там? — запитав Чарівновустий.
Вогнерукий мовчки показав униз. Через ніч повзла вогненна змія. Смолоскипи.
Чекання скінчилося.
Вартові на мосту заворушилися. Один побіг до замку, щоб принести вістку Віоланті.
Прибув Змієголов.
Невчасна перешкода
— Це твоє останнє створіння? — запитала людина.
— Важко сказати, — відповів Бог і подивився у вічі саламандри. — Вона, можливо, трохи й засиділася тут. Деякі речі потребують страшенно багато часу. А інші, здається, просто виринають. Одразу цілком визначені й готові. Дивно.