Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Чого я не повинна розповідати їй? — не розуміючи, подивилася на нього Меґі.
— Що ж, оцей хлопець, ти вже знаєш, отой, що дивиться на тебе, і носить квіти, і змушує Фарида аж зеленіти від ревнощів. Дорія…
Крона над ними зачервонілася у світлі призахідного сонця, а гнізда висіли поміж гілля, мов чорні плоди.
Меґі збентежено відвернула обличчя:
— Що з ним?
Феноліо озирнувся, наче боявся, що позаду от-от може постати Елінор.
— Меґі, — пригнічено мовив він, — гадаю, я вигадав його так само, як Вогнерукого і Чорного Принца!!
— Дурниці! Про що ти говориш? — прошепотіла у відповідь Меґі. — Дорія, мабуть, ще не народився, коли ти написав свою книжку!
— Так-так, я знаю! Оце й бентежить мене! Всі ці діти. — Феноліо широким жестом показав на дітей, що ревно збирали мох та пір’я під деревами. — Мій сюжет несе їх, мов яйця, абсолютно без моєї допомоги. Це страхітлива річ. Але оцей хлопець, — Феноліо стишив голос, наче Дорія міг підслухати його, хоча той разом із Батистом стали навколішки на лісову землю досить далеко від них і перетворили свої ножі в мачете й серпи, — Меґі, тут уже починається божевілля: я написав про нього оповідання, і таки виріс герой з його ім’ям! А ще дивовижніше те, що це оповідання не було опубліковане! Можливо, й досі лежить у якійсь шухляді мого старого письмового столу або ж мій онук уже зробив із нього паперові кульки, щоб стріляти в котів!
— Але ж це неможливо! Тоді він не може бути тим самим! — Меґі непомітно глянула на Дорію. Вона любила дивитися на нього, дуже любила. — Про що йдеться в тому оповіданні? — запитала вона. — Що робить той уже дорослий Дорія?
— Будує замки та міські мури. Він навіть винайшов літальний апарат, годинник, що вимірює час, і, — Феноліо глянув на Меґі, — друкарську машину для одного відомого палітурника.
— Справді? — Меґі раптом охопило приємне тепло, як і давніше, коли Мо розповідав їй якусь надто вже гарну оповідку. Для одного відомого палітурника. На мить вона забула про Дорію й думала тільки про батька. Можливо, Феноліо давно вже написав слова, які мали зберегти Мо життя. «Ну, будь ласка, — благала вона сюжет Феноліо. — Нехай той палітурник буде Мо».
— Я назвав те оповідання «Чарівник Дорія», — прошепотів їй Феноліо. — Але він чарує тільки своїми діями, як і твій батько. А тепер слухай, буде ще цікавіше! Той Дорія має дружину, про яку знає, що вона походить із далеких країв, і вона часто підказує йому різні ідеї. Хіба не дивно?
— А що тут дивного? — Меґі відчула, як зашарілася. І саме цієї миті Фарид подивився в її бік. — А ти дав їй якесь ім’я? — запитала вона.
Феноліо збентежено відкашлявся:
— Ну, знаєш, інколи я буваю трохи недбалий зі своїми жіночими персонажами, тож в оповіданні вона не має ніякого ім’я. Я просто писав про неї як про його дружину.
Меґі мимоволі засміялася. Так, це схоже на Феноліо.
— У Дорії не згинаються два пальці на лівій руці. Тож як він робитиме те все, що ти казав?
— Але ті пальці я сам йому приписав! — вигукнув Феноліо, забувши про всяку обережність. Дорія підняв голову й подивився на них, але, на щастя, саме тієї миті до нього підійшов Чорний Принц.
— Йому зламав їх його батько, — тихо розповідав далі Феноліо. — Як був п’яний. Він хотів ударити сестру Дорії, а Дорія спробував захистити її.
Меґі зіперлася плечима об стовбур. Їй здавалося, ніби вона чує, як позаду б’ється її серце, величезне дерев’яне серце. Це все був сон, тільки сон.
— А як звали його сестру? — запитала вона. — Суза?
— Звідки я знаю? — відповів Феноліо. — Я не можу пам’ятати все, можливо, і вона, як і дружина, теж не має ім’я. Хай там як, згодом він ще більше уславиться через те, що, незважаючи на свої калічні пальці, збудував такі дива!
— Розумію, — кивнула Меґі і зловила себе на тому, що намагається уявити собі, яким буде Дорія, коли виросте. — Гарне оповідання, — додала вона.
— Знаю, — погодився Феноліо і, самовдоволено зітхнувши, зіперся на стовбур дерева, яке багато років тому він описав у книжці. — Але, звичайно, хлопцеві про це не треба нічого казати.
— Звичайно, ні. А може, в твоїй шухляді лежать ще й інші оповідання? Чи ти знаєш, що станеться з Мінервиними дітьми або з Бепе і Вогненним Ельфом?
Феноліо не відповів.
— Ну, дива! — постала перед ними Елінор з оберемком моху. — Меґі, сама скажи! Чи поряд із тобою стоїть найледачіший чоловік цього та всіх інших світів? Решта працює, а він тут стовбичить і розглядає дірки в повітрі!
— Ох, а що тоді з Меґі? — розгнівано відповів Феноліо. — Не кажучи вже про те, що всі ви тут не мали б ніякої роботи, якби найледачіший з усіх чоловіків не вигадав цього дерева і гнізд у його кроні!