Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Ми почнемо від ґрупи людий княжих. Назва „княж муж” була дїйсно терміном для них (чи властиво для вищої катеґорії їх): так називали ся свобідні й поважні люди, що були на княжій службі, инакше — в його дружинї. Се останнє слово (від друг), як ми вже знаємо, властиво означало „товаришів”, „приятелїв” 2), і ся назва підчеркувала ті свобідні відносини, які дїйсно, не тільки в теорії, але в значній мірі й на практицї істнувала між дружиною й князем. Ми бачили, що дружинник (бодай старший, виднїйший) уважає себе не слїпим слугою князя, а його товаришом, що мусить знати пляни князя, бо-ж він не простий наємник, а вірний помічник, якого не купиш злотом і сріблом: йому завдячував князь усе що мав, і з ним тому повинен був усїм добром дїлити ся, а не берегти, не складати. Звязує дружинника з князем свобідна умова; кождої хвилї може він його покинути й перейти до иньшого князя, хоч би й його ворога, не підпадаючи нїякій пімстї або карі. Се був кардинальний принціп староруського державного устрою, тому захований був цїлком і в пізнїйшім московськім устрою, хоч як йому противнім цїлим своїм укладом: „а боярам і слугам вольним — воля”, повторяють стару максиму пізнїйші московські умови.
Княжі мужі, як і більші люди громади, инакше звали ся ще боярами. Пізнїйше, коли назва боярина притерла ся, розріжняли ще звичайних бояр від ”великих” — бачимо се в Галичинї. Давнїйшою назвою їх було ще „огнищанин” — назва неясна що до свого початку: вона виступає в старших редакціях Руської Правди, тим часом як в новійших заступає її „княж муж”. Її виводили давнїйше від „огнища” — в значінню оселї, отже значило б се господарів; але огнище в значінню дому взагалї не звістне в старих памятках; тепер пішло в курс об'ясненнє сього слова від „огнищь” невільник 3), отже — більший господар, що володіє невільниками, але й се об'ясненнє не можна вважати зовсїм певним 4). Огнищани, про котрих говорить Руська Правда- се старша дружина княжа, а не земська аристократія, як показує їх вира.
Се була дружина властива чи більша. Але до дружини в ширшім значінню зачисляли і „меньшу дружину”: отроків або дїтських. Сї назви — отроків і дїтських не означали тільки дїйсно молодиків, але взагалї рядову дружину. Сьвятополк, кажучи, що має вісїмсот отроків, очевидно почислив сюди всю дружину; Володимир Мстиславич, втративши своїх бояр, каже, що його боярами тепер будуть дїтські: розумієть ся, було-б сьмішно, як би він назвав, старий чоловік, своїми боярами головусих недоростків. Сими назвами означали ся „молодші” — себ то меньші члени дружини (хоч би вони були й сиві), що були тільки рядовими вояками й слугами княжими, а не властивою „дружиною” — товаришами й повірниками князя. З такої ролї починав звичайно кождий молодик свою службу в дружинї, тільки одні — чи завдяки здібностям, чи визначному роду, переходили потім в катеґорію „мужів”, иньші-ж лишали ся й на цїле житє отроками — „недоростками” в значіню своєї невисокої карієри.
Чи була яка ріжниця між отроками і дїтськими, не знати; висловлений був здогад, що дїтськими спеціально звали ся молодики з значних родин, які потім переходили в катеґорію бояр, але се тільки здогад.
Старша дружина відріжняла від молодшої не тільки більшим удержаннєм, визначнїйшим становищем, полїтичними впливами, але й правно: вира, себто кара за убийство княжого мужа була подвійна (вісїмдесять гривен), тим часом як за отроків — звичайна (40 гривен) 5); се була заразом прероґатива княжих бояр перед земською аристократією — не-княжими боярами, бо за голову сих платила ся тільки звичайна вира. Подвійною вирою забезпечали князї житє особливо дорогих для себе осіб — старшої дружини й визначнїйших своїх тивунів (хоч би вони були й несвобідні) — се було явище широко розповсюднене взагалї в варварських законодавствах.
Старша дружина, як ми вже знаємо, сповняла функцію княжої прибічної ради, займала вищі місця в адмінїстрації й війську. „Отроки” були звичайними вояками, а в спокійні часи сповняли всякі поручення на княжім дворі, або на провінції, в ролї помічників старших дружинників в їх управі. Так Руська Правда згадує про отрока, що їздить разом з княжим вирником 6). Мономах наказує князям, аби вони „ходяще путемъ по своимъ землямъ”, не давали отрокам „анї своїм, анї чужим” робити пакости „ни в селЂхъ ни в житЂхъ”, а про себе каже, що він робив усе сам, не спускаючи ся на отроків, і на війнї, і на ловах 7). ІЦо правда, тут часом під отроками можуть розуміти ся прості слуги і навіть холопи, а не члени дружини.