ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Проблема з пошуком роботи, від якої потерпає багато людей у сучасній економіці, пов’язана з різними причинами. Та якщо і є доступний кожному спосіб боротьби з нею, то це навчання. Саме цю найважливішу навичку ми повинні виробити в дітей, щоб вони вміли підлаштовуватися до мінливого світу. Якісна загальна освіта і любов до навчання нині важливіші за конкретні навички, що швидко застарівають.
Під час Промислової революції нове покоління працівників було напрочуд добре освіченим. Бессен розповідає: відвідавши фабрики в Ловеллі 1842 року, Чарльз Діккенс «поділився з англійськими читачами кількома “дивовижними фактами: працівниці фабрик грали на піаніно, майже всі брали книжки з бібліотеки й видавали якісну періодику»480.
Нова робоча сила зазвичай спочатку працювала не дуже продуктивно, а бази досвідчених робітників не було. Плинність кадрів була великою, бо новий стиль праці не всі опановували. Прядильні машини й ткацькі верстати запрацювали продуктивно лише за кілька десятиліть після відкриття перших фабрик. Бессен пояснює, що «для фабрики, підприємства, та й суспільства загалом, важить не так тривалість стажування одного працівника, як ресурси, необхідні для створення стабільної, добре навченої робочої сили загалом»481. Я теж дійшов такого висновку протягом професійної діяльності.
Навичкок, потрібних для використання нових технологій, люди набувають поступово й поширюють у спільнотах за рахунок тривалої практики й обміну знаннями. Із часом нові навички стають звичними, і тоді легше навчати великий штат. Лише коли навички опановує достатньо багато людей, зростає продуктивність і зарплати, а отже, добробут цілих прошарків населення.
Таємниця неповторного успіху Кремнієвої долини у великій базі людей із необхідними навичками, здатних працювати практично в будь-якій IT-компанії й досить швидко приносити продуктивність. Така концентрація робочої сили наразі доступна не всюди. Утім необхідні знання поступово поширюються серед населення, тож слід очікувати, що досягнення Кремнієвої долини виринатимуть деінде і вже не здаватимуться чимось надзвичайним. «Єдиноріг» стає звичною справою.
У статті на Wired. Клайв Томпсон порушує провокаційне питання: чи перетворюється програмування на робітничий фах? «Програмістам бракує глибоких знань, щоб створювати незбагненні алгоритми для флеш-трейдингу чи нейронних мереж, — писав Клайв. — Проте будь-який програміст-“робітник” буде достатньо кваліфікованим, щоб шурувати JavaScript для місцевого банку»482. Програмування стає звичним заняттям, тому освітні потреби людей, які з ним працюють, спрощуються. Для багатьох видів програмування потрібне радше щось на зразок професійно-технічної освіти, ніж тривале навчання за фахом «Інформаційні технології» чи «Прикладна математика». Саме тому з’явилося стільки курсів програмування.
Ба більше, розвиток веб-технологій вимагає (й винагороджує) не тільки фахівців із навичками програмування. Технології не стоять на місці, і виникають повністю нові види роботи. Раніше веб-майстер був майстром на всі руки: і програміст, і системний адміністратор, і веб-дизайнер. Та невдовзі над гарним веб-сайтом мусила працювати команда фахових дизайнерів, девелоперів інтерфейсів, які зналися на програмуванні й дизайні, девелоперів серверної частини додатків, які мали досвід роботи з базами даних, фахівців із SEO і соціальних мереж тощо. Знання 2016 року, втілені в успішному інформаційному сайті, як-от BuzzFeed, суттєво відрізнялися від знань 1995 року, втілених у Yahoo!. Проникаючи в різноманітні сфери життя, технології поступово створюватимуть спеціалізовані робочі місця.
Автор уже згаданої книжки «Добробут людства» Раян Авент має ще одну цікаву ідею: успішність нових технологій залежить від соціального капіталу. За його словами, це «контекстуально залежне ноу-хау, що має цінність, коли його поширює критична маса людей»483. Авент протиставляє соціальний капітал людському, тобто навичкам і знанням, не залежним від контексту, якими може володіти одна людина. (Таке визначення соціального капіталу відрізняється від першочергового, що запропонували Ґленн Лоурі та Джеймс Коулман і популяризував Роберт Патнем484. Для Лоурі й Коулмана йдеться не про ноу-хау, а про мережі знайомих, зв’язки з якими можна використовувати як цінні ресурси. А для Патнема — про те, як ці мережі зміцнюються за рахунок громадянської активності. Та насправді Авентова концепція цілком вписується: лише за наявності великої мережі людей зі спільними знаннями технологія закріплюється в економіці).