ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

У цьому полягав рух «мейкерів». Творити заради втіхи від інтелектуальних відкриттів. Творити заради навчання.

У сучасній системі освіти немає місця для втіхи. Пропонуються шаблонні рішення, треба лише завчати матеріал, позаяк насправді достатньо купи проблем, що вимагають розв’язання. Коли починаєш з того, чого прагнеш досягти, знання перетворюються на інструмент. Шукаєш рішення, знаходиш — і воно твоє.

У книжці «Невігластво» (Ignorance) Стюарт Файрстейн стверджує, що наука — не набір знань, якими володіє людство, а процес пошуку знань, якими воно ще не оволоділо. Двигуном науки є невігластво, а не знання470.

Важливим елементом науки й навчання є гра. В автобіографії фізик Річард Фейнман розповідав, що привело його до прориву, а відтак до Нобелівської премії. Сталося так, що він утратив цікавість до фізики й не міг зосередитися. Наука не приносила задоволення. Тоді Фейнман згадав, що відчував раніше: «Якось у старших класах я помітив, що струмінь води з крана стає вужчим, і мені стало цікаво, що визначає його форму. Виявилося, що це досить легко зробити, — писав він. — Я не мусив цього робити, це не мало значення для майбутнього науки, хтось уже зробив це до мене. Але мені було однаково, я винаходив усякі штуки і грався з ними у своє задоволення»471.

Отож Фейнман вирішив повернутися до гри у фізику й припинити цілеспрямовані дослідження. Десь через тиждень у кафетерії Корнелльського університету, спостерігаючи, як один хлопець підкинув тарілку в повітря, Фейнман помітив, що краї тарілки коливаються повільніше, ніж обертається емблема університету. Знічев’я фізик почав розробляти рівняння швидкості. Мало-помалу він замислився про орбіти електронів, і заходився працювати над теорією, тепер відомою як квантова електродинаміка.