Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
Це моторошне місце, але воно прислужилося мені, коли я створював свій «Празький цвинтар», який бачив лише на малюнках. Я був гарним оповідачем і міг би стати справжнім митцем: кількома штрихами я створив чарівне місце, похмурий, заллятий місячним світлом центр усесвітньої змови. Чому я відпустив своє творіння? Я б ще вигадав там стільки всіляких подій…
Знову прийшов Рачковський. Каже, я йому потрібний. Дістали вже.
— Ви не дотримуєтесь угоди.
— Я гадав, що ми квити, — кажу. — Я дав вам документи, про які ще ніхто не знає, а ви нікому не розповіли про моє підземелля. Це я ще чекаю від вас дечого. Чи ж ви думаєте, що такі цінні документи бувають безкоштовними?
— Це ви порушуєте домовленість. Документи були платою за моє мовчання. Наразі, хочете ще й грошей? Гаразд, не сперечатимусь, хай платою за документи будуть гроші. Тоді ви мені завинили за те, що я мовчатиму про вашу клоаку. Зрештою, Симоніні, не торгуймося, це ж вам невигідно мене дратувати. Я сказав вам, що в інтересах Франції конче необхідно, щоб бордеро вважали справжнім, але не в інтересах Росії. Мені завиграшки віддати вас на поталу газетам. Просидите решту життя на судових засіданнях. О, мало не забув. Бажаючи дізнатись про ваше минуле, я поговорив з тим падре Берґамаскі й паном Ебутерном, які розповіли мені, що ви познайомили їх з абатом Далла Пікколою, що розвернув справу Таксиля. Я намагався відшукати того абата, та він наче розчинився у повітрі, а з ним і всі, хто в помешканні в Отьої працював над Таксилевою історією, окрім, власне, самого Таксиля, котрий наразі також носиться містом, шукаючи цього зниклого абата. Я б міг зробити так, щоб вас звинуватили у його вбивстві.
— Немає тіла.
— Отут унизу є інші чотири. Людина, що сховала у підземеллі чотири трупи, може легко згубити ще когось.
Я в руках у цього мерзотника.
— Гаразд, чого ви від мене хочете?
— У паперах, які ви віддали Головінському, мене вразило одне місце: йдеться про замір, використовуючи метро, попідривати великі міста. Але для того, щоб цьому йняли віри, треба, щоб під землею дійсно вибухнули бомби.
— І де ж це, у Лондоні? Тут же метрополітену ще нема.
— Але ж копати вже почали, й уздовж Сени вже є кілька тунелів. Мені не треба, щоб ви зносили у повітря увесь Париж. Досить, щоб упало кілька стояків, а краще — провалився шмат дорожнього полотна. Невеличкий вибух, який пролунає, як загроза й водночас підтвердження.
— Второпав. Але я яким тут боком?
— Ви вже співпрацювали з піротехніками й маєте під рукою кількох, я це напевне знаю. Погляньте на речі з правильного боку. Як на мене, все має пройти без пригод, адже копати тільки почали й тунелі не охороняються. Втім, уявімо, що буде, якщо, у найгіршому випадку, підривника піймають: якщо він виявиться французом, йому загрожуватиме кількарічне ув'язнення, а от якщо це буде росіянин — тоді розгориться франко-російська війна. Моїм людям такого робити не можна.
Я мало не знавіснів, адже він не міг мене втягти в цю божевільну справу, я ж бо людина мирна, вже в літах. Але потім угамувався. Чому ж я тижнями почувався спустошеним, якщо не від того, що перестав бути головним героєм?
Погодившись на цю місію, я знову повернусь на передову. Я співпрацював, щоб у мій «Празький цвинтар» повірили, намагаючись зробити розповідь якомога вірогіднішою, а значить, правдивішою, ніж будь-коли. Ще раз здолаю поріддя, особисто.
— Маю поговорити з вірною людиною, — відповів я. — Я повідомлю вас за кілька днів.
Я пішов шукати Ґав'ялі, який досі лахмітникував. Однак завдяки мені тепер він мав чисті документи й трохи заощаджень. На жаль, менш як за п'ять років він страшенно постарів: Кайєнна бере своє. У нього тремтять руки, й старий насилу втримує келих, який я наповнював йому кілька разів. Рухається важко, майже вже не в змозі нахилятися, й мені цікаво, як же він збирає мотлох.
На мою пропозицію чоловік відреагував завзято:
— Тепер уже не як колись, коли не можна було використовувати певну вибухівку, бо ти не міг далеко відійти. Зараз усе це можна зробити, використовуючи бомбу з годинниковим механізмом.
— І як діє?
— Просто. Берете звичайнісінький будильник і налаштовуєте на потрібний час. Коли настане година, годинникова стрілка стає на необхідну поділку, активуючи не дзвоника, а детонатор, звісно, якщо все приєднано правильно. Детонатор підриває заряд і — бабах! А ви у цю мить за десять миль звідти.